Музей ХДЮКМ
Виставка «Т.Г. Шевченко і море»
20.03.2019 14 березня 2019 р. в Музеї клубу відкрилася тимчасова виставка, яка присвячена 205-й річниці від дня народження українського поета, письменника і художника «Т.Г. Шевченко і море». В день відкриття виставки до виставкової зони Музею завітали курсанти гуртка «Юнга» (керівник В.І. Голоднік) і вихованці танцювального колективу «Мобі Дік» (керівник В.К. Яковлєва). З перших хвилин перебування в залі, де проходило відкриття виставки, діти поспішали задати запитання: «А до чого тут море, коли йдеться про поета Т.Г. Шевченка?». З відповіді на це запитання і почалося відкриття виставки. І, дійсно, мало, хто знає, що Т.Г. Шевченка називають етнографом і дослідником. А ось за що арештували Тараса Григоровича і заслали рядовим в Оренбургський окремий корпус, курсанти розповіли самі. З уроків української літератури і історії України старші курсанти вже знали, що Т.Г. Шевченка за донесеннями таємного агента звинуватили в участі в політичній організації «Кирило-Мефодіївське братство». Начальник Київського губернського жандармського управління у доносі писав: «У художника Шевченка знайдено зошит з обурливими віршами, які він сам написав. У віршах під назвою «Сон» зухвало описується його імператорська величність і імператриця..».
За вироком, 30 травня 1847 р. Шевченка призначили рядовим 3-ї роти 5-го лінійного батальйону в Орську фортецю.
В той час землі, які знаходилися на південь від Уралу і на схід від Каспійського моря, були майже не дослідженні. Про Аральське море малися короткі свідчення, а обриси його на карті були приблизними. На початку 1848 року на Арал для його вивчення і проведення зйомок споряджається наукова географічна експедиція на чолі військового моряка капітана-лейтенанта Олексія Івановича Бутакова. В Оренбурзі було споруджено шхуну «Костянтин», яку доставили в Раїмське укріплення поблизу устя Сир-Дар’ї. Тоді ж Бутаков дізнався, що в Орській фортеці знаходиться Т.Г. Шевченко, чий талант художника край був необхідний для замальовок під час експедиції. Бутаков звертається до начальника Оренбургського краю В.А. Обручева з проханням командувати рядового Шевченка у власне розпорядження в якості художника для зйомки місцевості і морської перспективи. Отримавши позитивну відповідь, вранці 11 травня 1848 р. експедиція відбула з Орську в далеку путь. Вже з перших днів Шевченко почав малювати. Побачив степову пожежу і намалював аквареллю картину «Пожежа в степу», інша акварель називалася «Джангизагач» - самотнє дерево в Каракумах.
За час експедиції Т.Г. Шевченко створив більше 700 акварельних малюнків і малюнків, не рахуючи офіційних альбомів і службових замальовок про Аральське море.
На виставці в Музеї клубу представлені ксерокопії вибіркових малюнків Шевченка, які складають декілька хронологічних груп. Виходячи з назви виставки, були відібрані ті малюнки, які входять в групу «Перше плавання Аральським морем» та «Друге плавання Аральським морем». Для курсантів клубу особливо цікавими були малюнки шхун «Костянтин» і «Миколай», які в липні 1848 р. відбули із Раїму униз течією Сирдар’ї до Аральського моря. В одній з кают «Костянтина» розміщувався і Т.Г. Шевченко.
Дослідницька аральська експедиція, в якій взяв участь український поет і художник була плодотворною. Вперше були досліджені і вимірювані глибини моря, визначені його широти, проведені астрономічні і етнографічні спостереження, відкриті ряд нових островів.
Хоча на виставці були представлені лише ксерокопії замальовок Тараса Григоровича, усе одно, курсантам клубу з морським характером, було цікаво більше дізнатися про відомого поета, який ще до того був і дослідником і етнографом. Морські пейзажі так вплинули на курсантів, що вони ще довго не виходили з музею, бажаючи докласти свої сили в чищенні до блиску мідного морського дзвону. А по закінченню чищення, курсанти вдарили в нього на честь видатного українського поета, художника і дослідника.
Як в Музеї клубу відзначили рік французької мови в Україні
07.03.2019
Відомо, що 21 березня 2018 року міністр закордонних справ України Павло Клімкін та міністр освіти і науки України Лілія Гриневич оголосили про проведення Року французької мови в Україні. Це відбулося в рамках Тижня французької мови та франкофонії у присутності 15-ти послів країн, що мають статус члена або асоційованого члена у Міжнародній організації франкофонії (МОФ).
Розуміючи, що рік французької мови в Україні 2018-2019 має на меті популяризацію французької мови за допомогою різноманітних заходів та проектів, що будуть здійснюватися на всій території України, Актив Музею клубу вирішив долучитися до цього процесу та створити власний проект.
Таким проектом стало відзначення 191-ї річниці від дня народження Жуля Верна – французького письменника, географа, мандрівника. В рамках такого відзначення стало відкриття виставки, присвяченій Жулю Верну. Виставку було розміщено в ІІІ експозиційному залі, де серед морських приладів для визначення координат корабля, якими користувалися моряки ще в часи Жуля Верна, розміщено карту навколосвітньої подорожі українського екіпажу яхти «Купава». На цій карті, в куточку знайшла собі місце ще одна виставка, присвячена 290-річчю від дня народження англійського моряка Джеймса Кука. Так, в такому, по-справжньому морському оточенні, розмістилася тимчасова виставка на честь французького письменника-фантаста, автора романів з морським присмаком. Від цієї виставки, дослідивши карту, де можна слідкувати за мандрами експедиції, що вирушила на пошуки капітана Гранта, учасники виховного заходу «37 паралель. В пошуках капітана Гранта» переходять до ІV експозиційного залу музею, де їх очікує цікава віртуальна мандрівка-презентація. Учасники такої мандрівки на власні очі побачили ті місця, які відвідали учасники пошукової експедиції і усі об’єкти були наближені за відчуттями до тих, які спостерігали пасажири «Дункану», бо для презентації обиралися фотографії природних ландшафтних куточків саме в такому вигляді, в якому вони могли бути і 155 років назад. Для надання відчуття присутності в експедиції, окрім фотографій в презентації використовувалися найвідоміші ілюстрації до книги Жуля Верна.
Разом з учасниками віртуальної експедиції на пошуки капітана Гранта вирушили власник яхти «Дункан» лорд Гленарван, його жінка Елен, діти капітана Гранта – Марі та Роберт, майор Мак-Наббс, капітан яхти Джон Манглс, помічник капітану Том Остін, секретар Паризького географічного товариства Жак Паганель та двадцять три матроси судової команди.
Учасники віртуальної експедиції побачили острова Мадейра, Канарські і острова Зеленого Мису (Кабо-Верде), пересікли екватор та через Магелланову протоку вийшли до Тихого океану до Патагонії, до її перехрестя із 37-ю паралеллю. Відтіля, експедиція пересікає Патагонію, переходить через Анди в Чилі, де в горах переживає землетрус і багато інших пригод. Рухаючись далі 37 паралеллю експедиція пересікає аргентинські рівнини, випробовують напади вовків, повінь, кулевидну блискавку і не знайшовши слідів капітана Гранта, вирішує пересікти Індійський океан. Багато пригод випадає на долю учасників експедиції в Південній Австралії, коли мандрівники пересікали провінцію Вікторія, австралійські Альпи і продовжує свої пошуки біля західних берегів Нової Зеландії. Пригоди завершуються на острові Табор, де учасники експедиції виявляють капітана Гранта з двома матросами «Британії». Так, завершуються віртуальні пригоди учасників експедиції, яка вирушила із Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків на пошуки зниклої команди «Британії». Тепер, матеріали віртуальної подорожі стануть у пригоді під час літньої практики, коли малеча шкіл міста прийде на екскурсію до Музею клуба. На них будуть чекати неймовірні пригоди в прохолодних океанах, горах, рівнинах 37-ї паралелі.
В Музеї клубу представлено виставку-репортаж.
В історії Музею Харківського дитячо-юнацького клубу юних моряків є такі сторінки, які розповідають про різноманітні виставки. Це і пересувні і тимчасові, тематичні, стаціонарні виставки. А за останні роки в музеї був представлений ще один вид виставок - інтегровані. Справжнім відкриттям року стало проведення виставки-репортажу, яка відзначила 30-ти річчя виведення радянських військ з Афганістану «30 років після афганського пекла».
Напередодні створення виставки, методист клубу Кудлай Л.К. 15 лютого 2019 р. відвідала мітинг з нагоди 30-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану, в якому взяли участь ветерани, родичі загиблих військових, керівництво міста та області, представники духовенства, громадських організацій, городяни. Присутні поклали до пам'ятника квіти та вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Були тут, на мітингу і учні навчальних закладів Харкова, які теж поклали червоні гвоздики до пам'ятника воїнам-інтернаціоналістам на вул. Культури. В цей день біля пам’ятника завжди людяно. Збираються ті, хто служив в Афганістані, хто втратив рідного, чи знайомого в цій війні, яка розпочалася для радянських військовослужбовців у 1979 р. і завершилася саме 15 лютого 1989 р. Саме в цей день в 1989 р. останні частини Радянської армії вийшли з афганської землі, тим самим поклавши край 9-річній війні, яка забрала життя близько 15 тисяч радянських воїнів (з них 3280 – українці), ще 54 тисячі солдат та офіцерів були поранені та травмовані.
Усі фотографії, які зробила методист клубу на мітингу, було кореговано і представлено для виставки-репортажу. Так в один день народилася виставка на відзнаку події, свідком якої став сам фотограф. Вже на наступний день на виставку-репортаж завітали курсанти клубу і учні Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 111, вшановуючи пам’ять воїнів-інтернаціоналістів.
Окрім фотографій, які були зроблені під час мітингу біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, на виставці були представлені і інші фотоматеріали. Так, в фото-фонді архіву музею клубу зберігаються фотографії-оригінали, зроблені Телечкуном Дмитром під час служби в 1987 р. в мотострілецькій частині, яка дислокувалась в провінції Баклан, в долині річки Панджшер, що в перекладі означає долина п’яти левів. Частина, в якій служив Дмитро контролювала караванні шляхи, які використовувалися для переміщення «духівських» караванів з Пакістану. Уривки із спогадів Дмитра, чорно-білі фотографії, які залишив він нам на згадку про службу в Афганістані – усе це стало логічним продовженням виставки-репортажу. Молоді хлопці, які прийшли в клуб на виставку придивлялися до озброєння радянських солдат тих часів, до обличчя вже посивілих воїнів-афганців, які прийшли на мітинг до пам’ятника в Харкові і дивувалися, що Дмитро Телечкун віддав фотографії-оригінали до Музею, не бажаючи їх повертати, щоб не згадувати про ту війну, на якій не повинні були загинути молоді радянські солдати.
В Музеї клубу відзначили День жалоби за загиблими Героями Небесної Сотні
20 лютого 2019 року до Музею ХДЮКМ прийшли учні Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 111 Харківської міської ради для того, щоб вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні. Співпраця з учнями цієї школи почалася давно і, хоча зали Музею завжди відкриті для усіх учнів шкіл міста, саме учні цієї школи, яка розташована в безпосередній близькості від Харківського дитячо-юнацького клубу моряків є постійними відвідувачами виставок і виховних заходів і завжди є уважними слухачами, вдячними шанувальниками.
В цей день першими до другого залу Музею ХДЮКМ прибули учні 6-Б класу. Саме в другому експозиційному залі музею, де розміщується розділ «Історія Харківського клубу юних моряків» в свій час було створено інформаційно-виставкову зону, де гості отримали можливість ознайомитися із матеріалами тимчасових, пересувних виставок, стати свідками і учасниками виховних заходів.
Шестикласників, а пізніше і інших учнів зустрічав жалісливий гімн Майдану за Небесною Сотнею загиблих. Під звуки пісні «Гей, пливе кача» дітлахи роздивлялися матеріали тимчасової виставки «Героям Небесної Сотні». На усю стіну залу розміщені фотографії загиблих на Майдані в лютому 2014 р. Неможливо розповісти історії усіх загиблих, то екскурсовод Кудлай Л.К. зупинилася на деяких історіях. Так, розповідь про вчителя географії і біології в шепетівській школі-ліцеї Дзявульського Миколи Степановича, екскурсовод почала з події, яка сталася 23 лютого 2014 р. В той день краєзнавча група «Чайка» повинна була піти у поход містом, дізнаючись про об’єкти і вулиці, які носять ім’я Т.Г. Шевченка. Але це був неспокійний і тривожний час. Похід вирішили відкласти, але хлопці групи настояли на проведенні його на честь тих, хто загинув на Майдані 20 лютого. Так, учасники групи, відчуваючи неспокійний час, почали мандрівку з вхідних дверей клубу. Незабаром, на шляху групи, яка переміщалася правим берегом струмка Глибокий, з’явилася будівля Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, де серед хвойних насаджень стояв пам’ятник вчителю. На столі, біля якого стояла вчителька лежали червоні гвоздики. Дітлахи затамували подих, а в очах було питання: «Невже ці квіти для загиблого вчителя?». Тільки пізніше, юні краєзнавці дізналися, що на Майдані на Інститутській 20 лютого був застрелений снайпером талановитий вчитель, громадський діяч Микола Степанович Дзявульський. Земляки згадують, що усі зусилля Миколи Дзявульського були спрямовані на патріотичне виховання молоді, він не переставав переконувати, що в цей нелегкий час неможливо стояти осторонь від будь-яких подій.
На стіні, де розміщено фотографії Героїв Небесної сотні, ще 19 лютого вихованці гуртка клубу «Морський дизайн» прикріпили янголів, яких виконали самостійно. Окрім янголів, біля фотографій вони прикріпили і червоні маки, в яких чорна серцевина – це слід від кулі, а червоні пелюстки – то слід крові, розстріляних захисників Майдану. Так, в розповідях про харківських патріотів: Владислава Зубарєва, Євгенія Котляра, Юрія Паращука, Данила Дідика, Миколи Мельничука, Ігоря Толмачова підійшов до свого завершення виховний захід «Небесна сотня ангелів». Звертаючи увагу на те, що на цьому тижні в школі проходив місячник з правознавства, дітям були запропоновані запитання: Які права захищали Герої Небесної Сотні? Як ви розумієте поняття узурпація влади? Відповіді на ці питання дітям було давати складно, тому бесіда про права громадянина України надала можливість дізнатися про основні положення Конституції України щодо прав і свобод.
Етнографічні дослідження в с. Гракове, Мосьпанове
16.02.2019
Дослідження етнографічних та етнологічних матеріалів закладів освіти Чугуївського району, яке проводять активісти Музею ХДЮКМ, не зупиняється майже десять років. Ще восени в плані дослідження постали заклади освіти в с. Мосьпанове та смт. Есхар.
Особливо зворушливим і запам’ятовуючим стало вивчення досвіду етнографічної роботи в с. Мосьпанове, яке знаходиться біля витоків річки Крайня Балаклійка, неподалік від сел Явірське (Балаклійський район), Вовчий яр, Гракове. Воно витягнуто вздовж річки на 9 км., а ще й сама дорога з Гракового до нього зайняла більше ніж дві години, то поход до цього населеного пункту став справжнім випробуванням для дослідників.
Спочатку дослідженню підлягав навчально-виховний комплекс в с. Гракове. Багато років до цього дня в школі діяв Музей Бойової Слави, але і етнографічний матеріал був присутній в цьому закладі. На сьогодення в школі вирішується питання із створення етнографічного музею. Проблема залишається тільки у відведенні для музею певного місця. Як виявилося, з розмов з директором школи - Черевашенко Яною Віталіївною, в школі таке місце відсутнє. То є пропозиція створити музей в залі селищної бібліотеки. За рішенням же виконкому селищної ради необхідність створення етнографічного музею с. Гракове підкріплено певною постановою.
Залишаючи село Гракове, ми усвідомлювали, що незабаром в селі буде створено музей, бо в цьому населеному пункті присутні етнографічні пам’ятки житлобудівництва поч. ХХ ст. і післявоєнної відбудови села, зберіглося приміщення першої пошти на Харківщині, церква Трійці 1810 р. при якій з ХІХ ст. були дві церковно-приходські школи і земське училище.
Дорога до Мосьпанового проходила полями, які, імовірно раніше належали сільгоспартілі «Зоря комунізму», яка мала 5400 га земельних угідь. Зразу за селом Гракове, відкриваються безмежні поля, де дме потужний вітер. Сила вітру дуже потужна, і відчувається, що вітер тут дме ще сильніший, бо видно як повалені кремезні дерева цим вітром на дворядовій смузі вздовж асфальтової дороги Гракове-Мосьпанове. Перші будинки зустрічаються через півтори години руху дорогою, але вони у нежилому вигляді. Далі частіше зустрічаються жилі будівлі, випасаються вівці. Довгий виснажливий шлях, який приводить до господарчих об’єктів і школи. Зупинки автобусу, що стоять обабіч дороги зруйновані, але в деяких, які збереглися видно мозаїку радянської символіки.
В Мосьпанівському навчально-виховному комплексі Чугуївської районної ради Харківської області нас радо прийняла сама господиня закладу, директор - Киценко Валентина Іванівна за фахом вчитель російської мови та літератури. Заклад вона очолює з 2006 року, і вже с перших днів перебування на посаді директора, зразу зрозуміла, що в такому селі, як Мосьпанове необхідно мати етнографічний музей. Тому, Валентина Іванівна, надихаючи вчителів однодумців, створили дивовижний куточок історії села на другому поверсі школи.
Незареєстрований етнографічний куточок «Світлиця» зустрів нас веселими розписами у слобожанському стилі, на стінах залу, які розмальовував вчитель малювання і які входять до етнографічного комплексу разом з розмальованими дверима. Різнобарвні мальви біля паркану, вигляд села з хатою, колодязем, млином і річкою, - усе це наближає нас до реальних ландшафтів села і надає етнографічній композиції особливого настрою. Валентина Іванівна вважає, що згодом зможуть зареєструвати куточок і перетворити його у справжній музей. В «Світлиці» є такі зони: піч, скриня, божниця, плетінь з глечиками, виставка глечиків. Усього етнографічних матеріалів близько 30. Присутні макети пічі і пліту. Присутні дві сорочки Слобожанської вишивки, одна свита, три рушники сер. ХХ ст., 10 глечиків, три з яких, разом з макитрою - опошнянські, 6 вишиваних картин: 1 портрет Т.Г. Шеченка, 3 сюжетних і 2 рослинного характеру( птах і квіти і ваза і троянди; фон білий). знаряддя праці: рогачі, два ціпа, дошка для прання, дерев’яні коромисло і два цеберка
Дивовижні мандри Чугуївською землею не перестають нас дивувати. Ми віримо, що намагання директорів двох закладів освіти в селах Гракове і Мосьпанове дадуть плоди і незабаром ми зможемо вивчати історію цих селищ в музейних осередках їх закладів освіти.
Іскра життя від Героїв Крут
02.02.2019
В день -29 січня кожного року в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків завжди відбувається вшанування пам’яті Героїв Крут. В цьому році для вихованців і курсантів клубу був підготовлений виховний захід «Іскра життя від Героїв Крут». Біля виставки «Крути – бій за майбутнє», під звуки пісні «Гей, пливе кача», вихованці по черзі прочитали прізвища учасників бою під Крутами з помічного студентського куреню Січових Стрільців, який був сформований зі студентів Київського університету Св. Володимира та Народного університету в січні 1918 р. для захисту підступів Києва під залізничною станцією Крути.
Після завершення читання прізвищ 44 –х студентів, виявлених в архівах за останні роки досліджень, під звуки малого морського дзвона, відбиваючи кожного названого, були зачитані прізвища гімназистів 2-ї Київської української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства та учні інших київських гімназій і середніх навчальних закладів. Ці прізвища в повному обсязі були списані Зеровим з книги протоколів педагогічної ради, що зберігалися в архівному фонді Другої української гімназії.
Коли закінчилися читання, методист клубу Кудлай Л.К. запитала учнів: «Уявіть, що наш дзвін почули герої Крут і ось вони серед нас. Як Ви думаєте, що вони вам побажали б?». На це запитання юнаки гуртку «Морський десант» (керівник Тисячник М.Л.) відповідали: Сказали б, «дякуємо за те, що пам’ятаєте, не здавайтеся, будьте мужніми і стійкими! Живіть за нас, радійте життю!». Після цих слів, пропонується взятися усім учасникам за руки і створити коло. Методист, звернувшись до гуртківців запропонувала передати один одному натисканням долоні іскру життя, яку символічно передають герої Крут сучасним юнакам. Починається передача іскри справа і завершується на ліву руку, того, хто починає передавати іскру, яка обходить усіх, хто прийшов на захід.
Завершується захід ствердженням: «Сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами».
Робота Музею клубу з вивчення досвіду етнографічних музеїв шкіл Чугуївського району
30.01.2019
Вже десять років поспіль проводиться в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків робота з дослідження стану етнографічного матеріалу в освітніх та культурних закладах Чугуївського району. Спочатку, така робота мала вигляд досліджень етнографічних музеїв Харківщини, яку виконувала вихованка краєзнавчої групи «Чайка» Річко Олена. В 2009 і 2010 рр. така робота отримала Дипломи ІІІ і ІІ ступеня обласного етапу конкурсу-захисту учнівських робіт в системі МАН України. Але вже тоді стало зрозумілим, що неможливо охопити увесь етнографічний матеріал, досліджуючи тільки зареєстровані шкільні музеї Харківщини. То для наступних досліджень вихованці групи «Чайка» обрали вивчення етнографічних матеріалів усіх освітніх і культурних закладів, обмежуючись на перших порах дослідженням закладів одного району Харківщини. Таким першим районом став Чугуївський район. По-перше, в такому виборі важливим стала географічна близькість Чугуївщини, по-друге, на початок досліджень, більшість навчальних закладів вже була досліджена раніше. Протягом останніх років були обстежені майже усі заклади району, але залишалися необстеженими с. Зарожне, смт. Чкаловське, смт. Есхар.
В минулому році дослідження поновили з вивчення матеріалів старовинного села Зарожне, яке не мало зареєстрованого музею. Село, засноване ще у 1645 р., має самобутню культуру. Перші враження від спостереження цього населеного пункту починаються з вулиці Молодіжної, на яку зразу попадаєш, як тільки закінчуються безмежні поля. Вже зразу можна спостерігати етнографічні об’єкти: два старих будинки із чотирьохскатними дахами і сохами. Вліво уходить вул. Чугуївська, внизу якої знаходиться старий цвинтар, де за свідками вчительки історії, колись знаходилася церква Св. Василя і стара школа, від якої залишився один фундамент.
З перших хвилин перебування в Зарожненському навчально-виховному комплексі Чугуївської районної ради Харківської області, ми зрозуміли, що приїхали недарма. В школі вже раніше існував куточок з історії села. На сьогодення, одна з кімнат на другому поверсі, стала імпровізованим музеєм, де зберігаються переважно етнографічні матеріали селищ Зарожне і Тетлега. Кімната має декілька тематичних зон, де розміщено глечики, вишивані сюжетні картини, виставка рушників ХХ ст., предмети побуту і сільськогосподарських знарядь.
В кімнаті на дерев’яній автентичній лаві 19 глечиків. Лава прикрита підзором з мереживом, на спинці розміщено вишиванки. Над лавою висить люлька, прикрита сучасною вишиваною хустиною.
Дослідження села, яке загубилося серед широких ланів Чугуївської землі було цікавим і підтверджувало необхідність зберігати пам’ятки матеріальної і духовної культури в селах, які мають давню історію. І центром такого збереження пам’яток є школа - культурний осередок, який має охороняти надбання жителів села Зарожне.
В Музеї відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту
28.01.2019
Музей Харківського дитячо-юнацького клубу моряків – музей військово-історичного напряму і тому, Актив музею в цьому році підготував виховний захід «Віртуальна подорож до Харківського музею Голокосту». Відзначаючи Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, члени Активу тим самим продовжили роботу, яку проводили члени краєзнавчої групи «Чайка» ще на початку 2000–х років. Тоді, на меморіалі «Дробицький яр» роботи із створення меморіалу жертвам Голокосту ще не були завершені, але вже відчувалося, що це буде грандіозний меморіальний ансамбль з увіковічення пам’яті розстріляних і закатованих євреїв в ті холодні зимові часи нацистської окупації в Харкові.
На виховний захід запросили учнів 7-А класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступені № 111 Харківської міської ради. Спочатку учням було запропоновано стати учасниками відкриття тимчасової виставки «Дробицький яр – символ Катастрофи». Серед експонатів виставки особливо привертає увагу подарункове блюдо, на якому зображено семисвічник, той самий, який було виготовлено за вказівками Мойсея під час багаторічного переходу євреями пустелі. Це блюдо було передано ветеранами-підводниками суспільної організації ім. Героя Радянського Союзу І.І. Фісановича, яке вони отримали від організації «Дробицький яр» за підтримку моряків. Не одноразово, учасники Всеукраїнського зльоту клубів юних моряків під час нетривких перерв у вітрильних гонках, греблі і інших видів змагань зльоту, відправляються на екскурсії містом і не раз бували на меморіалі Дробицького яру. Фотокопії символів Дробицького яру мовчазно розповідають про трагічність місця, де з грудня 1941 р. по січень 1942 р., протягом трьох тижнів поводилися розстріли єврейського населення міста.
Після відкриття тимчасової виставки, учням було запропоновано відправитися у віртуальну подорож Харківським музеєм Голокосту. Заздалегідь учні були попереджені про необхідну уважність під час перегляду відеозапису, так необхідну для відповідей на запитання, які будуть задані після завершення екскурсії. Короткий відеофільм, в якому екскурсію музеєм Голокосту проводила сама директор цього закладу Лариса Воловік, має залишити в душах учнів слід. Розповідь про те, що супротив населення Болгарії німецьким окупантам не дав їм жорстоко розправитися з єврейським населенням, повинна показати, що радянські люди не змогли відстояти права євреїв лише тільки тому, що в них у самих були відсутні елементарні правові знання, що є характерною рисою тоталітарних суспільств.
Учні 7-А класу виявилися уважними і кмітливими. Тому для них не склало труднощів відповісти на питання, поставлені методистом клубу Кудлай Л.К. і отримати художні книги, які надходили до морської бібліотеки, але не увійшли до її складу за тематикою.
Історія українців на лідері ескадрених міноносців «Харків»
28.01.2019
В жовтні 2018 р. члени Активу Музею ХДЮКМ вирішили відзначити 75-ту річницю від трагічного затоплення трьох ескадрених міноносців Чорноморського флоту «Безпощадний», «Способний» і лідера «Харків» і зібрати матеріали про долі українців, які служили на кораблі, яке гордо носило ім’я нашого міста. Сама модель корабля вже стала справжньою легендою в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків. Саме із створення експозиції «Бойовий шлях лідеру «Харків» ідея капітана 2-го рангу Горбенко Івана Гавриловича про відкриття музею в закладі, отримує реальне втілення у життя. Тоді, на початку 80-х рр. ХХ ст. директор клубу Михайло Трохимович Безкоровайний та керівник гуртка корабельних старшин Іван Гаврилович Горбенко разом з курсантами клубу почали збирати матеріали для оформлення стенду з історії бойового шляху лідера «Харків». Дослідження показали, що листування з моряками лідеру, які вижили після катастрофи 06 жовтня 1943 р., проводила керівниця пошукової групи «Пошук» Олена. Вірогідно, як показали вивчення листів від моряків лідеру «Харків», Олена працювала в Харківській середній школі № 9 і одночасно в Харківському клубі юних моряків. Завдяки саме спілкуванню Олени з моряками, листи від них залишилися в клубі, з якими пізніше працював Горбенко Іван Гаврилович.
Тоді ж, курсанти судомодельного гуртка під керівництвом В.Б. Потаніна створили модель лідеру «Харків». В 2013 р. була проведена повна реставрація корабля, якому виповнилося на той час, майже тридцять років, що для моделі є чималим віком. Проводив і керував реставрацією керівник судомодельного гуртка підполковник у відставці Микола Костянтинович Барановський. Час позначився на зовнішньому вигляді моделі. Відсутність точних креслень та повної інформації про перебудови на кораблі, проявилися в наявності багатьох недоліків та недосконалостей в зовнішньому вигляді моделі. Для цього юними реставраторами були проведені ряд перетворень: корпус корабля було повністю пошпакльовано та перефарбовано, виготовлено два нові якорі та якірні пристрої, гребні вінти, ціп, кнехти та шпиль. Значні зміни сталися і для озброєння корабля. Так було виготовлено дві відсутні раніше зброї головного калібру (152 мм.), дві зенітні зброї (75 мм.) та кулемети. Реконструкції підлягали і димові труби. За довгий час свого модельного життя труби майже впали, то їх необхідно було підняти та перефарбувати. Добавлені були два шлюпи, катер, рятівні круги та щогла. Так, до експозиційного залу Музею клубу, корабель став, майже, оновленим. Екіпаж цього корабля, на якому служили українці з різних міст, в тому числі і з Харкова, героїчно допомагав захисникам Севастополя в роки оборони головної бази Чорноморського флоту 1941-1942 рр.
Проходив час, і наближалися роковини із трагічної події – 75-та річниця від дня трагічного затоплення лідеру «Харків» і ескадрених міноносців «Безпощадний», і «Способний». Передбачалося дати учням-відвідувачам екскурсії ознайомитися з фрагментами фільму про лідер «Харків». Крім того, неподалік від експозиції «Бойовий шлях лідеру «Харків» було розміщено тимчасову виставку «06 жовтня 1943 р. – чорний день в історії Чорноморського флоту». На виставці були представлені копії фотоматеріалів, які зберігаються в архіві клубу і розповідають про ту складну пошукову роботу, яка провадилася із уточнення імен і доль моряків з лідеру «Харків» ще в 80-ті роки ХХ ст. Так, на виставці розміщено фотографія, анкета моряка і лист від старшого писаря, завідувача канцелярією корабля червонофлотця Руднєва Дмитра Олексійовича, 1918 року народження, уродженця села Береки Первомайського району Харківської області. На час написання листа до Харківського клубу юних моряків 20.02.1987 р. Дмитро Олексійович працював учителем історії в середній школі рідного села. В анкеті Руднєв Д.О. указав ще одного українця – Кононіхіна Петра Захаровича, односельця, старшого сигнальника лідеру, який загинув під час бою і затонув разом з кораблем того трагічного дня 06 жовтня 1943 р. В листі Дмитро Олексійович розповідав, що після закінчення Олексіївського педагогічного училища в 1936 р., працював учителем 4-го класу до призову на флот в м. Севастополь. Зразу його забрали в штаб бригади кораблів – в/ч 7424, яка знаходилася на березі. Пізніше, штабна робота для Дмитра Олексійовича стала нецікавою і він проситься на кораблі. Так він опинився на лідері, на якому командиром на той час був капітан ІІІ рангу Марков Філіп Арсентійович.
Українцем є і Уваров Петро Васильвич 1910 р. народження уродженець шахти Каменоватої Донецької області, який служив на лідері старшим помічником командира есмінця «Харків». Був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного прапора, орденами Нахімова 2 ступеня, Вітчизняної війни 1 ступеня і Червоної Зірки. Довгий час проживав у Києві, а коли помер в 1979 р., був похований на Лук’янівському військовому цвинтарі Києва.
В багатодітній українській сім’ї залізничника народився і Семен Петрович Хулга. Закінчивши Одеський інститут інженерів транспорту С. Хулга працював машиністом-наставником на станції Ліски. В умовах загострення міжнародного становища С. Хулгу направляють спочатку на артилерійські курси в Севастополі, а пізніше на навчання в Ленінград на вищі курси комскладу флоту. Як відмінник, він обрав Чорноморський флот, де і отримав призначення командиром артилерійської бойової частини на лідер «Харків».
Робота з виявлення моряків-українців серед багатонаціонального складу екіпажу лідеру «Харків» ще продовжується. Є плани відвідати Берекську загальноосвітню школу, де довгий час працював Руднєв Д.О. і підняти архіви, які б розкрили, кого ще з уродженців Харківщини і інших регіонів України можна вважати моряками лідеру ескадрених міноносців «Харків». Цікаво дізнатися як склалася їхня доля, якщо вони вижили після затоплення. Попереду багато роботи!
Конкурс екскурсоводів і гра «Будинок Слово»
25.01.2019
В одну суботу, 19 січня, на Водохрещу сталися дві важливі події в житті двох закладів - Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків і Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 111. В цей холодний день два учня Колєснік Сергій і Аляб’єва Яніна захищали честь цих двох закладів на конкурсі і грі в Комунальному закладі «Обласна станція юних туристів Харківської обласної ради».
Важке випробування випало на долю Аляб’євої Яніни, учениці 8-А класу ХЗОШ № 111, курсантки ХДЮКМ. Вона як екскурсовод Музею клубу представила екскурсію-мандрівку «Морськими переходами залами Музею», яка була створена на підтримку моряків з катерів «Бердянськ», «Нікополь» і буксира «Яні-Капу». Екскурсію прокладено п’яти залами музею і починається вона в ІІ експозиційному залі «Історії клубу і його музею». Потім відвідувачі уявної екскурсії звершують морський перехід до ІІІ залу «Рубки штурмана», де знайомляться з картою навколосвітньої подорожі на яхті «Купава», яку подарував музею один з учасників походу Андрій Зубенко.
Після подорожі на вітрильній яхті, мандрівники провадять перехід до VІ експозиційного залу «Морське навігаційне обладнання», де знайомляться з шлюпковою радіостанцією, радіопеленгаторами, системами визначення місцеперебування кораблів і літаків. Подальші пригоди екскурсантів продовжуються на батискафі «Трієст», на якому занурюються на дно Океану. Там мандрівників чекають мушлі з загадковими таємницями. Навчившись танцювати морський танець, мандрівники на катері «Скадовськ» вирушають до виставки, присвяченій Олексію Дмитровичу Фіночко – командиру дивізіону прикордонних катерів Малих мисливців. Завершується подорож мандрівників в залі підводного флоту.
В той час, як Яніна захищала екскурсію в Музеї, її однокласник Колєснік Сергій розповідав про книгу М.П. Трублаїні «Шхуна Колумб», яку подарував музею український письменник-мареніст Антон Санченко, коли відвідував Харківський дитячо-юнацький клуб моряків. Книга має свою історію і відіграла значну роль в становленні нових виставок і експозицій, які розкривали історію письменника, керівника клубу юних дослідників Арктики М.П. Трублаїні, який жив в будинку «Слово». А справа в тому, що Харківський літературний музей розробив оригінальну настільну гру «Будинок «Слово», яка знайомить з історією однієї з найзагадковіших будівель міста, пов’язаною з українською мистецькою елітою періоду Розстріляного Відродження: Лесем Курбасом, Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном, Михайлом Семенком і Наталією Ужвій, Остапом Вишнею, Павлом Тичиною і багатьма іншими.
Бажаючи долучити до цієї історії усіх небайдужих до історії рідного міста, Літературний музей Харкова та дизайнерська група Grafprom створили настільну гру, за допомогою якої можна здійснити візуальну екскурсію до цієї видатної будівлі.Тепер, граючи, можна відвідати квартири перших пожильців будинку, побачити їхні фотокартки, обкладинки творів, автографи і навіть відчути на собі такі, на жаль, типові для 1930-х явища, як розкуркулення та обшуки.
День 19 січня промайнув непомітно і мав приголомшливі наслідки. Яніна отримала ІІ місце в обласному етапі конкурсу екскурсоводів «Край, в якому я живу», а Сергій, перемігши в грі, отримав саму гру «Будинок «Слово». Тепер усі бажаючі екскурсанти Музею, можуть пограти в цю дивовижну гру.
Червона калина і Соборна Україна
24.01.2019
Є такі свята, які обов’язково відзначаються в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків. Таким святом в січні стало відзначення Дня Соборності України. В цьому році вирішили не тільки розмістити пересувну виставку «Соборна мати Україна – одна для всіх як оберіг» в інформаційно-виставковій зоні музею, але й провести такий собі Флешмоб «Одна калина – одна соборна Україна!». Для цього учням 4-А класу заздалегідь було запропоновано прийти на флешмоб в музей клубу, вивчивши перший куплет пісні і її приспів репертуару Софії Ротару «Одна калина» (слова Віталія Куровського, музика Руслана Квінти). Вранці 22 січня учні ХЗОШ
№ 111 в 11-30 прийшли на урочисту подію – відкриття пересувної виставки, проведення флешмобу і акції «Живий ланцюг». Стояв морозний ранок, такий як сто років тому в Києві в 11-30 на Софійській площі. Дітлахи затамували подих. Вони уявили себе саме на тій площі і слухали спогади про той день, які зачитувала методист клубу Кудлай Людмила Костянтинівна: «Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти». І, раптом, хтось із дітлахів згадує, що і зараз на вулиці дерева вкриті інеєм.... і зараз наближається саме той час – 12-00, коли в Києві, сто років тому почалося читання основних положень Акту Злуки ЗУНР і УНР. Тоді, в 12-00 представник Директорії Ф. Швець виголосив Універсал, у якому зазначалося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України...». Після урочистої частини в 12-00 пролунав удар в морський дзвін, як і в Києві сто років тому почувся голос дзвонів із Софійського собору.
Потім учням було запропоновано взяти участь у флешмобі «Одна калина – одна єдина і соборна Україна». В залі на підлозі були розкладені червоні кола і зелені ромби. Учням було запропоновано обрати за бажанням певну фігуру. Виявилося, що дівчатка обрали червоні кола, а хлопці – зелені ромби. На це було звернуто увагу із словами: «Подивіться, які ми усі різні, але усі ми знаходимо місце на килимі нашого залу і ніхто нікого не виштовхує із нього, тому що ми єдині і в єдності своїй ми створимо калину з червоними ягодами і зеленим листям, як символ України». Під музику пісні «Одна калина» учні підняли фігури, які вони обрали, утворюючи символ України – червону калину, підспівуючи Софії Ротару. Так пройшов блискавичний і короткий флешмоб.
По завершенню флешмобу, учням було запропоновано створити живий ланцюг, такий який створюють люди багатьох міст України в цей день на знак вшанування Дня соборності України. Ця подія і живий ланцюг мають важливе значення на сьогодення для нашої України, єднання якої має таке ж значення, яке воно мало і сто років тому.
В Музеї клубу прочитали оповідання Квітки-Основ’яненко «Сердешна Оксана»
18.12.2018
В цьому році українська спільнота відзначає 240-річницю від дня народження Г.Ф. Квітки-Основ’яненко – українського прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика, культурно-громадського діяча. Не залишилися осторонь і активісти Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків, бо саме в нашому місті Григорій Федорович створював свої оповідання, які за визначеннями літературних критиків склали етнографічну школу української прози. Батько української прози, як по праву називають Г.Ф. Квітку-Основ’яненко, спостерігав життя харків’ян, сам вважав свій рід засновниками міста і усі свої етнографічні замальовки виклав в оповіданнях і п’єсах. Тому, для юних краєзнавців, що опікуються музеєм і самі проводять етнографічні дослідження, підготовка тимчасової виставки, присвяченої ювілею письменника, стала спражнім етнографічним досвідом. Крім тимчасової виставки «Батько української прози етнографічної школи», для відвідувачів музею був запропонований конкурс читців, де чотири, обраних за власним бажанням відвідувача отримували витяги з оповідання Г.Ф. Квітки-Основ’яненко «Сердешна Оксана», що в скороченому вигляді представляли зміст оповідання.
Перед початком проведення конкурсу для учасників і спостерігачів була проведена лекція, в якій розповідалося про творчість українського прозаїка. На виставці представлені фотографії пам’ятних місць Харкова, з якими усвідомлюється життя і діяльність Григорія Федоровича: парк імені Квітки-Основ’яненко, пам’ятник культурно-громадському діячу на вулиці його імені, район міста Основа, де розміщувався маєток Квіток. Окрім того, на виставці представлені світлини з фільму «Сватання на Гочарівці»,українського радянського чорно-білого художнього музичного фільму Ігоря Земгало, знятого у 1958 році на кіностудії «ім. О. Довженка» за п’єсою Григорія Квітки-Основ’яненко.
Коли ж почався конкурс і були обрані учасники, то усі присутні поринули в чарівний світ української минувшини. Романтичний світ Григорія Квітки-Основ’яненко і його художні герої ожили перед вихованцями гуртків клубу. Треба сказати, що і учасникам конкурсу, і слухачам зразу сподобалася Оксана – героїня оповідання. Вже з перших рядків відчувається образ доброї, відвертої української дівчини: «Білявенька, моторненька, швидка, прудка, на річах бойка, проти всякого звичайненька. Де вона, там з неї і регіт, і сміх, і іграшки, і вигадки. Як то в матері не було ніякого хазяйства, а все жила з копійки, то Оксані нічого й робити було. Чи вчинила хлібця, чи спекла — мерщій до подруг: там її ждуть, дожидають, як навесні ластівки; бо як защебече, як забаляндрасить, так усім весело, хоч цілий день слухав би її, а вже розсмішити — так подавай!». Кульмінація оповідання припала на четвертого читця і було видно, що і дівчата і хлопці завмерли, чекаючи того, що придумає Оксана, щоб гідно вийти з тієї жахливої ситуації, в якій вона опинилася. Усі чекали на трагічний кінець, але з полегшенням зустріли останні строки оповідання. Нагородою для вправного читця стали книги з обмінного фонду музею, які переможець сам вибрав серед запропонованих. Так було відзначено 240 років від дня народження нашого славного земляка Г.Ф. Квітки-Основ’яненко.
Інтегрована виставка на честь Джеймса Кука
08.12.2018
В цьому році відзначається 290-та річниця від дня народження англійського військового моряка Джеймса Кука і, юні члени Активу Музею довго вирішували як і де розмістити виставку, присвячену людині, яка стала справжньою легендою для моряків усього світу.
Нарешті, після довгих вагань і спорів вирішили впустити нову виставку до вже існуючої виставки «Навколосвітня подорож на яхті Купава». Таке рішення підсилювалося тим, що учасники походу на яхті Андрій Зубенко, Валерій Деймонтович, Юрій Бондарь і Михайло Іллєнко проходили значну ділянку в Тихому океані, де саме і зробив свої відкриття Джеймс Кук.
Так в ІІІ експозиційному залі відкрилася інтегрована виставка «Джеймс Кук – англійський військовий моряк і легенда». 25 жовтня за два дні до народження моряка, до карти світу, в залі музею прийшли юні курсанти із судномодельного гуртка, яким довгий час керує М.К. Барановський, підполковник у відставці, знавець історії кораблів і морських походів. Спочатку юним корабелам була представлена розповідь про три морські навколосвітні походи Д. Кука, яку підготувала методист клубу Кудлай Л.К. Так, курсанти дізналися, що під час першої тихоокеанської експедиції (1768-1771 рр.) було досліджено Великий Бар’єрний риф, Торресову протоку. Під час другої навколосвітньої експедиції (1772-1775 рр.) було вивчено невідому частину Тихого океану між 60º і 70º південної широти. Під час останнього походу були відкриті Гавайські острови і в пошуках північно-західного проходу кораблі Джеймса Кука досягли 70º північної широти біля мису Льодовий, де шлях кораблям перегородили льоди. Тоді експедиція повернула до Гавайських островів, де в сутичці з туземцями загинув Джеймс Кук.
Після короткої розповіді методиста, свій виступ почав Микола Костянтинович. Добре обізнаний в історії кораблебудівництва, керівник гуртка розповів про ті кораблі, на яких зробив свої відкриття Джеймс Кук. Спочатку, Джеймс Кук для своїх мандрівок обрав один трьохмаштовий корабель «Індевор», в інших експедиціях використовувались такі кораблі як «Резолюшн», «Діскавері» і «Едвенчер».
Цікавий вечір мандрівки в історію морських експедицій англійського моряка, якому в цьому році виповнилося б 290 років завершився загальною світлиною і запитаннями юних судномоделістів до виступаючих.
В Музеї відкрилася нова пересувна виставка пам’яті Гарета Джоунса
07.12.2018
24 листопада в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків відбулося відкриття нової пересувної виставки «Щоденник мандрівки до Аду Голодомору», та проведено виховний захід «Гарет Джунс. Щоденник короткого життя», присвячений 85-им роковинам Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. І виставка і виховний захід було створено за матеріалами щоденника мандрівки валлійського журналіста Гарета Річарда Джоунс селами Харківщини в березні 1933 р. Тоді, за наслідками такого мандрування журналіст уперше заявив у західній пресі під власним іменем, що в Україні у 1932—1933 роках відбувся Голодомор. Його репортаж був надрукований з-поміж інших також у газетах«Manchester Guardian»та«New York Evening Post».
Виховний захід відвідали курсанти гуртків клубу і могли дізнатися, що під час третьої та останньої подорожі до Радянського Союзу в березні 1933року Гарет знехтував попередженням посольства і забороною ОДПУ на в'їзд іноземним журналістам до України та нелегально вирушив у подорож. Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Гарет зробив відомий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема«New York Evening Post»та Манчестер Гардіан.
У своєму щоденнику подорожі такими селищами Харківщини як Козача Лопань, Слатіно, Дергачі, Гарет Джоунс писав: «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!» Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні— «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду.
Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть чиновники з транспорту та офіцери ОДПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей. Іноземний експерт з Казахстану сказав мені, що близько 5000000 з 11000000 тамтешніх жителів померли від голоду. Окрім диктатора Йосипа Сталіна, ті, хто голодують, ненавидятьДжорджа Бернарда Шоуза його оповідання про вдосталь їжі, яку вони начебто мають, але їжі нема, і селяни надто слабкі для роботи в полі».
Деякі колеги Джоунса не повірили його свідченням і об’явили його брехуном. Джоунс спробував захистити себе в листі до «Нью-Йорк Таймс», але ніхто не підтримав Гарета. Проте багато організацій, переважно правого спрямування, взяли участь у спробах розповісти світу про Голодомор 1932—1933рр., але протягом двох-трьох років це питання відійшло на задній план і було практично забуте.
В 1935 р. Гарет Джоунс подорожує до Внутрішньої Монголії, яку було організовано за сприяння Адама Пурпіса, представника підставного німецького підприємства НКВС Вестваг. Супроводжував Гарета доктор Герберт Мюллер, який був агентом комуністичного інтернаціоналу в Китаї. Незабаром їх обох заарештували, звинувачуючи в шпіонажі. Але, Герберт Мюллер був звільнений через два дні після захоплення, а Гарет Джоунс був застрелений через 16 днів після арешту, напередодні свого 30 дня народження. Так скінчилося життя сміливого і відчайдушного журналіста.
Морські походи козаків – бойова сторінка історії українського флоту
19.10.2018
Напередодні відзначення Дня українського козацтва в Музеї ХДЮКМ відзначили 473 річницю походу вісімсот козаків під проводом Ісачка з Брацлава, Карпа Масла Та Івана Держка з Черкас під Очаків. Тієї давньої жовтневої ночі козаки підпливли вночі на тридцяти двох чайках під Очаків і здобули замок, убивши турецьку залогу і взявши тридцяти двох чоловік в полон. Цю жовтневу подію, що відбулася у 1545 р., юні моряки Харківського дитячо-юнацького клубу відзначають вже сім років поспіль. За цей час в Музеї клубу накопичилося чимало матеріалів з історії морських походів козаків та з’явилися археологічні артефакти з часів козаччини на території Слобожанщини. Так, вперше юним курсантам гуртків «Юнга» (керівник Голоднік В.І.), «Морський дизайн» (керівник Григорова О.Ю.), «Судномоделіст» (керівник Барановський М.К.) були запропоновані три кришки на козацькі люльки і козацька бритва, які були виявлені під час археологічних розвідок в урочищі Золотий Яр Чугуївського району і передані краєзнавцями на зберігання в археологічний фонд Музею клубу. Ці археологічні знахідки стали яскравим додатком до пересувної виставки «Похід козаків на Очаків 13 жовтня 1545 р.», яка урочисто відкрилася саме напередодні Дня українського козацтва, яке відзначається 14 жовтня разом з Днем Захисника України і Днем Покрови Пресвятої Богородиці.
Цікаво, що в Музеї в цьому році вже відмічали ще один морський похід до турецької фортеці. Це був літній морський похід козаків на Кафу в 1616 р. під проводом гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Для відзначення цієї події в інформаційно-виставковій зоні ІІІ-го експозиційного залу Музею ХДЮКМ відкрилася тимчасова виставка «Морський похід Сагайдачного 1616 р.». Більше тисячі юних екскурсантів освітніх закладів міста відвідали цю виставку під час літньої практики. З матеріалів виставки і з лекції, яку юні екскурсанти прослухали в Музеї клубу стало відомо, що в липні 1616 року Сагайдачний разом із шістьма тисячами козаків на 120—150 чайках вирушив у морський похід. Провівши успішну атаку на турецьку ескадру на виході з Дніпра в Дніпровсько-Бузькому лимані, частина козаків, аби ввести турків в оману, щодо своїх подальших дій, демонстративно повернулись на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська, у складі 4 тис. козаків, Сагайдачний, приспавши пильність турків, продовжив свій похід під турецьку фортецю Кафу, до якої козаки прибули 22 липня 1616р. Уночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Раптовим нападом козаки захопили міську цитадель і прийнялись грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти якомога більше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами. В результаті проведення операції було визволено кілька тисяч невільників, яких галерами було вивезено наДніпро. Повернення такої кількості полонених прислужилося всенародній славі Сагайдачного.
Відзначення морських походів козаків до турецьких фортець стало славною традицією Музею ХДЮКМ. Знайомлячись під час виховних заходів із стратегією і тактикою морського бою козаків, юні курсанти розкривають для себе славні сторінки історії українського флоту.
День вшанування пам’яті учителя, який віддав своє серце дітям
28 вересня 2018 р. виповнилося 100 років від дня народження видатного українського педагога, письменника, поета Василя Олександровича Сухомлинського і в Музеї ХДЮКМ відзначили цю подію, розмістивши пересувну виставку «Заповіти Василя Сухомлинського дітям та їх батькам». До виставки увійшли фотоматеріали, які розповіли про життєвий шлях українського педагога, і особливо про період керівництва Павлиською школою, яку недарма називали «школою радості». З розміщених на виставці матеріалів, відвідувачі виставки дізнаються, що педагогічний стаж видатного педагога починається з 17 років, коли юний Сухомлинський стає вчителем заочної школи, а пізніше, закінчивши інститут, повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.
Під час лекції «Педагог, який віддав своє серце дітям», яку було проведено після відкриття виставки, юні курсанти гуртка «Юнги» (керівник Голоднік І.В.) дізналися, що у 1941 році під час Другої світової війни Сухомлинський добровольцем йде на фронт, а в січні 1942 року був важко поранений,довго лікувався і вже не зміг повернутися довійськової служби. І тому, у червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року. У 1948 роціСухомлинськийстає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, яку він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.
Юні курсанти клубу, відвідувачі виставки з цікавістю дізналися про зміст «Наказу дітям» від Сухомлинського. В ньому, Василь Олександрович застерігав молодь не завдавати болю і образи батькам, які живуть заради щастя своєї дитини. Сухомлинський, звертав увагу дітей: «Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. Запитуй у батька й матері дозволу на те, що без них вам робити не можна, або ж не тактично. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків – перша школа громадського виховання, перша дисципліна твоєї совісті».
Наставляючи юнаків, Василь Олександрович писав: «Три нещастя є в людині: старість, смерть і лихі діти – говорить українська мудрість. Старість – невідворотна, смерть – несмолима, перед цим нещастям ніхто не зможе зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків ваших, а й від вас самих».
Окрім курсантів клубу, пересувну виставку відвідали і батьки юних курсантів, яким було цікаво дізнатися про заповіти Сухомлинського. Так, Василь Олександрович заповідав батькам поважати власну дитину, вірити в неї, ніколи її не принижувати, не погрожувати, не вимагати в дитини обіцянок, не моралізувати, не позбавляти дитину можливості бути самою собою, не боятися визнавати свої помилки, допомагати дитині повірити в себе, виховувати не тільки дитину, але й самого себе.
Новий стенд в Музеї – нова сторінка старої історії Харківського дитячо-юнацького клубу
В цьому році Харківському дитячо-юнацькому клубу моряків виповнюється 40 років. Подібних клубів на території України нараховується близько 16-ти, але тільки Харківський клуб має музей, історія якого тісно пов’язана з історією цього позашкільного закладу. Майже всі роки існування клубу збиралися унікальні експонати та матеріали з історії військово-морського флоту, які стали основою для експозицій Музею клубу моряків. Зали Музею клубу стали вагомою підтримкою освітніх закладів міста в вихованні справжніх патріотів. За останні роки Музей клубу досяг значних успіхів в проведенні краєзнавчих досліджень та просвітницькій роботі.
Актив музею клубу оновив старий стенд «Наші ветерани» і зібрав цікаву інформацію про директорів і керівників гуртків Харківського дитячо-юнацького клубу моряків. Так на стенді окремим рядом були розміщені портрети усіх шести керівників закладу, які працювали протягом сорокарічної історії клубу. Це Черныш Анатолій Анатолійович, капітан 1 рангу, керував закладом з 1978 по 01.08. 1984рр.;НемітченкоВіталийПетрович,майорувідставці,інженераэрофотогеоде-зист, директор клубу з 01.08. 1984 р. по 31.05.1985 р.;Безкоровайний Михайло Трохимович, капітан 1-го рангу у відставці, директор клубу з 04.06. 1985 г. по 1987 г.;Хрізман Ісаак Якович, капитан 1 рангу у відставці, директор клубу з 1987 г. по 31.05. 1995 рр.; Смоляков Віктор Олексійович – директор клубу з 01.06. 1995 г. по 01.05. 2002 г.;Онищенко Юрій Володимирович - штурман дальнього плавання, директор клубу з 20.05. 2002 г.
До оновленого стенду були додані світлини з історії роботи гуртків морського напряму під керівництвом уславлених моряків і спортсменів. То були по-справжньому цікаві люди, досвідчені та загартовані в морських походах моряки військового та цивільного флоту, офіцери армії, спортсмени: Богомолов В.В. – капітан 2-го рангу, Шелест В.Я. – капітан далекого плавання, Єфименко Є.О. – капітан 1-го рангу, Погромський В.А. – лейтенант ВМФ, штурман далекого плавання, Барановський М.К. – підполковник у відставці, Мартиненко О.К. – інженер-судноводій, Переяслав А.Г. – майстер спорту СРСР з радіоспорту, суддя республіканської категорії, Петров О.А. – майор ВМФ у відставці, Голодник В.І. – майстер спорту з веслування на каное, Шаходько Г.О. – КМС з підводного спорту, Мойсеєнко О.М. – капітан 3-го рангу, майстер спорту з боксу та багато інших. Усі світлини надійшли з архіву Музею з тільки-но створеного фото-фонду і були відреставровані, скановані і відкоректовані.
Особливо клопіткою роботою із збирання матеріалів до стенду, була робота зі впізнання тих, хто був сфотографований на світлинах без підписів. І найважчим було впізнання випускників Соловецької школи юнг, яка була створена за наказом наркому ВМФ СРСР від 25.05. 1942 р. на базі Соловецького учбового загону Північного флоту, що дислокувався на Соловецьких островах. Взимку 1984 р. до Харківського клубу юних моряків завітали колишні випускники цієї школи і розповіли юним курсантам клубу як за 1942-1944 р. в школі було підготовлено більш 4500 спеціалістів для ВМФ СРСР: радисти, рульові, мотористи, боцмани торпедних катері, як зовсім молоді юнги воювали на кораблях Північного, Балтийського,Чорноморського.Тихоокеанськогофлотів,вАмурській,Біломорські, Волзькій, Дунайській, Дніпровській, Каспійській та Онезькій флотиліях. Серед випускників школи юнг, які були впізнані на світлинах були і наші земляки – Дзюба Євгеній Георгійович, який проживав за адресою: Московський проспект 250- в, кв. 72, Батіщев Микола Дмитрович, який проживав по вул. Короленка 12, кв. 10, Колесніков Микола Григорович, Анатолій Негара. Останній служив на тральщиках. Його корабель потопив підводний човен в Карському морі. Чудом вижив наш земляк – два тижні його носило по холодному морю, яке воно буває восени. Врятував небагатьох моряків мішок муки, який знайшли вони в смузі прибою. Після війни А. Негара працював у Харкові на Тракторному заводі і відвідував Соловки під час зльотів юнг Північного флоту.
Новий стенд розпочав свою роботу ще під час літньої практики і викликав неабияку зацікавленість і дітей і їх батьків. Бажаємо нашому оновленому стенду шість футів під кілем під час його плавання бурхливим морем під назвою Харківський дитячо-юнацький клуб моряків!
День Партизанської Слави в залах Музею ХДЮКМ
19 вересня, напередодні вшанування пам’яті підпільників і партизан і відзначення Дня Партизанської Слави в залах Музею клубу відбувся виховний захід «Нескорені підпільники Харкова». Для проведення заходу була підготовлена пересувна виставка «Харківське підпілля: сторінки історії» і запрошені учні 5-А класу Харківської гімназії № 158, які напередодні відвідування залів музею, майже повним складом класу, подали заяву на вступ до гуртка клубу «Юнга», керівником якого є Петров О.А.
Під час ознайомлення з виставковими залами учням-екскурсантам було запропоновано взяти участь у виховному заході, присвяченому Дню Партизанської Слави, який щорічно відмічається в Україні 22 вересня. На пересувній виставці, яку розміщено було у інформаційно-виставковій зоні другого залу музею, були представлені матеріали досліджень курсантів краєзнавчої групи «Чайка», світлини з походів і краєзнавчих екскурсій місцями підпільної роботи в Харкові в часи нацистської окупації в роки Другої світової війни.
Особливу увагу на виховному заході приділялося долі двох жінок – харківській підпільниці Галині Нікітіній і партизанці з Краснокутщини Мотрі Вавілкіній, яка загинула від рук нацистських окупантів, перебуваючи в лавах партизанського загону на території Білгородщини.
Під час німецької окупації Харкова, в роки Другої Світової війни, Галина Нікітіна була членом підпільного обкому ЛКСМУ, який було створено в жовтні 1941 р. Першим секретарем підпілля комсомольців був Олександр Зубарєв – підпільний позивний Петро Коваль, другим – Петро Глущенко, за позивним Терентій Климчук. В їх руках були невидимі нитки розгалуженої мережі комсомольсько-молодіжного підпілля області, явки, паролі.
Робота підпільників була складною – навколо агенти гестапо та колабораціоністи. Вже на першому засіданні обкому 2 листопада 1941 р. було прийнято рішення розповсюджувати листівки про звірства загарбників.
До січня сорок другого року підпільники написали дванадцять різних текстів листівок і поширили більше шістсот написаних власноруч екземплярів. В умовах загрозливої обстановки, облав ставало все складніше працювати. Двічі Галина Нікітіна попадала в облави. А вже 23 січня 1942 р. за показаннями провокатора, гестапівці увірвалися до квартири Галини Нікітіної, провели ретельний обшук, і знайшли лише один екземпляр листівки. Але цих матеріалів було замало. Почалися виснажливі, жорстокі допити, які продовжувалися три тижня і 15 лютого Галина Нікітіна не повернулася з допиту.
Ще однією мужньою жінкою-підпільницею і партизанкою була Мотря Михайлівна Вавілкіна, яка народилася в селі Любовка Краснокутського району на Харківщині. З початком війни Мотря з подругою вступила до Дмитрівського партизанського загону. Там у дівчат, як і у всіх партизан, були свої позивні – Клава озивалася на «Астру», а Мотря звалася «Білкою».
Одного разу, під час проведення бойової операції взимку 1942 р., Мотря після сутички і отримання поранення, була захоплена в полон окупантами. Після допитів і знущань, Мотрю застрелили і заборонили місцевому населенню ховати патріотку. Але вночі партизани, ризикуючи своїм життям, зуміли повернути тіло Мотрі до загону і гідно поховати її.
В нашому місті, в інших містах і селах Харківщини достатньо багато пам’яток, які розповідають про підпільну боротьбу патріотів з німецькими окупантами. Молоді патріоти не мали недостатнього досвіду ведення партизанської боротьби в підпіллі. Їх зраджували і забували підтримати, але вони гідно захищали свою рідну Батьківщину в складні роки окупації.
День українського кіно в морському музеї
На початку вересня українські кінематографісти відзначають День українського кіно, який отримав статус офіційного державного професійного свята в 1996 році. 12 січня 1996 року в Києві, другий Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 52/96 «Про день українського кіно», який наказував відзначати цю дату щорічно у другу суботу вересня місяця. Тоді в указі йшлося, що нове професійне свято вводиться «на підтримку ініціативи працівників кінематографії України».
Здавалося, яке відношення має це професійне свято українських кінематографістів до роботи Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків? Але саме в Харкові і зародилося українське кіномистецтво, про історію якого дізналися курсанти клубу – вихованці гуртка «Англійська мова для юних моряків» (керівник Ільнікова Т.М.) та іх батьки, які теж із зацікавленістю відвідали лекцію-презентацію в залах Музею клубу.
Вже на перших кадрах презентації з’являється світлина меморіальної дошки, яка розповідає, що на місці будинку за адресою Московський проспект № 10/12 у ХІХ cт. знаходились механічні майстерні Харківського університету, де й працював Йосип Тимченко, майбутній винахідник прототипу сучасного кінознімального апарату для кінопроекції. В 1893 р. вже на той час головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко здійснив перші в світі кінозйомки – зафільмував вершників і метальників списів.
Наступні слайди презентації розповідали про діяльність ще одного харківського фотографа та кінематографіста Альфреда Федецького, який у вересні 1896 р. зняв кілька короткометражних документальних сюжетів, а в грудні в Харківському оперному театрі він вже влаштував перший публічний кіносеанс у Російській імперії.
З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.
У 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка).
Наприкінці 1920-х рр. особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930). У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм "Земля" було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів.
Українські художники впродовж минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. У пам’яті назавжди залишаться імена Олександра Довженка і Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука і багатьох їх талановитих творчих послідовників. Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців.
Український стиль і побут на виставці міста і Музею клубу
В кінці травня методист КЗ «Харківський дитячо-юнацький клуб моряків» Кудлай Л.К. відвідала виставку автентичного українського вбрання «Родзинки українського стилю», до якої увійшли елементи традиційного костюму із колекцій Ірини Шегда, Ірини Голубєвої та Ірини Маркевич.
Треба відмітити, що і в самому музеї ХДЮКМ зберігається одна жіноча і дві чоловічі сорочки, які надійшли до зібрань музею з Сумщини і з приватної колекції Марченко С.О. То того ж, в музеї відкрилася інтегрована виставка «Шляхами Слобожанщини за слобожанськими старожитностями», в якій представлені не тільки фотоматеріали краєзнавчих походів групи «Чайка», але й ті етнографічні пам’ятки, які надходили в музей внаслідок цих походів та були передані на зберігання в музей. Відомо, що самобутній національний одяг розкриває душу, характер і зовнішність українського народу. Тому екскурсія до КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва», де була розміщена вище згадувана виставка мала неабияке значення для вивчення елементів української вишивки тих експонатів, які присутні в музеї клубу.
Експозиція методичного центру репрезентувала унікальне зібрання приватних колекцій народного одягу ХІХ-поч. ХХ століття. На виставці були представлені комплекти одягу з усіх регіонів України, сорочки, виконані в різноманітних техніках вишивки, а також інформаційні стенди, які познайомлять відвідувачів з основними елементами традиційного строю, їх кроями та мотивами.
У рамках відкриття відбувся майстер-клас з зав’язування хустини, презентовані каталог світлин сучасних українських жінок в автентичному вбранні й етнокалендар.
На виставці ж музею клубу представлені унікальні предмети побуту жителів Слобожанщини кінця ХVІІІ- поч. ХХ ст. Це і рубель, праник, жорно, макітри, ринки, глечики для випікання пасок, рушники, чавунні праски і чавунці. Цікавий матеріал надійшов від краєзнавців міста, які проводили археологічне обстеження с. Огульці і смт Кочіток. Звідти надійшла колекція молотків коваля: дворучне ковадло, одноручний молоток, молоток для розбивання цегли, а також колекція сап для обробки овочевих культур та цукрового буряка. Окреме місце в етнографічній колекції Музею займають фішки, якими бавилися дітлахи на Слобожанщині. Цікавим є той факт, що для гральних фішок діти обирали фрагменти горщиків різних археологічних культур, які випадково знаходили на полі і навіть давні ритуальні хлібці скіфського періоду.
В перші дні екскурсій в Музеї клубу діти ознайомилися з матеріалами виставки «Слобожанськими шляхами ....» і виявилося, що багато хто навіть і не підозрював - як же їхні прабабусі прали і прасували білизну, розтирали мак, в чому випікали паски і як отримували борошно. Після ознайомлення з етнографічною виставкою в музеї клубу багато хто з юних відвідувачів зацікавився старожитностями рідного краю і, вірогідно розповість своїм рідним, які підхоплять цей запал дитини і продовжать знайомство з історією рідного краю в інших музеях міста і області.
Наукові конференції – підсумок роботи Ради Музею
2018-05-12
Стало вже законом, що для членів Ради Музею ХДЮКМ навесні наступає звітний період, коли усі матеріали досліджень за рік стають основою для наукових досліджень, виступів на конференціях, публікацій. Так, в цьому році такий період почався з виступу Тура Ярослава, учня ХЗОШ № 111, члена Ради Музею ХДЮКМ, активного вихованця краєзнавчої групи «Чайка» на науково-практичній конференції «етнологія і фольклористика» в рамках ХVІІ відкритого фестивалю традиційної народної культури Кроковеє коло, який проходив в кінці березня 2018 р. в обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва. Ярослав виступив з дослідженням, яке раніше було представлене на конкурс-захист учнівських науково-дослідницьких робіт членів МАН України «Чоловічі та жіночі натільні православні хрести ХVІ-ХVІІ ст. на Слобожанщини», звузивши лише територіальні і хронологічні рамки.
Участь в науково-практичному семінарі ІХ Луньовських читань методиста ХДЮКМ Кудлай Л.К. стало наступною ланкою у звітному періоді і про наслідки такого виступу вже сповіщалося в новинах музею. А ось виступ Кудлай Л.К. на ХХІІ міжнародній науковій конференції «Слобожанські читання» після декількох років перерви став справжнім відкриттям звітного сезону. В цьому році конференція проходила з нагоди Міжнародного дня пам’яток і визначних місць, Дня пам’яток історії та культури і присвячена була 170-річчю з дня народження Єфименко О.Я. (1848-1918), українського історика, етнографа. Методист клубу підготувала для виступу на цій конференції доповідь «Причини перенесення храмів на території Слобожанщини в межах Харківської єпархії в ХVІІІ-ХІХ ст.», яка була представлена на секції «Церковна історія та філософія». В цьому році робота цієї секції була присвячена 1030 річниці з часу хрещення Київської Русі (988), 260- річчю від дня народження Йоганна Баптиста Шада, першого ординарного професора філософії Харківського університету та 225-річчю від дня народження Інокентія (Олександрова) єпископа Слобідсько-Української та Харківської єпархії.
В один день з виступом на «Слобожанських читаннях» 18 квітня керівник Музею ХДЮКМ виступила і на науковій конференції «Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій», яка проводилась в рамках ХХІV Сумцовських читань в Харківському історичному музеї імені М.Ф. Сумцова.
Таким чином, заплановані планом Музею ХДЮКМ виступи на наукових конференціях здійснилися. План виконано на сто відсотків.
Навчальний поход на підводному човні «Малятко»
Кожного року навесні дітлахи дошкільного навчального закладу № 182 поспішають на екскурсії, які присвячені підводній тематиці. В минулий раз діти стали учасниками екскурсії «Що приховує море?», а цією весною вихованці дитячого садочку відправилися в навчальний поход на підводному човні «Малятко». І така назва екскурсії зовсім не від того, що в ній беруть участь дошкільнята – малюки. Таку назву екскурсії навіяли ті дослідження, які протягом багатьох років діяльності музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків, проводили юні музеєзнавці, вивчаючи матеріали біографії мужнього і відважного підводника, Героя Радянського Союзу, командира підводного човна типу «Малятко-172» Ізраїля Ілліча Фісановича. Він свої дитячі і юнацькі роки провів в Харкові і в музеї зберігаються спогади очевидців про цей період життя майбутнього командира підводного човна. Тому і вирішили відправити дітлахів в навчальний похід в море на підводному човні, який отримав таку ж назву як і уславлений підводний човен під командуванням І.І. Фісановича, з тією лише різницею, що номер дитячого підводного човна відповідав номеру дитячого садочку - 182.
Спочатку, дітлахи дізналися, що підводний човен складається з різних відсіків і тому їм було запропоновано розділитися на підгрупи, які б мали своїх командирів. Командир повинен голосно докладати командиру про готовність команди до початку походу, а також підтверджувати, що команда відсіку готова до занурення.
На початку походу кожний маленький підводник отримав індивідуальний вимірювач радіаційного фону на підводному човні. Крім того, юні підводники показали свої вміння в маршируванні, шикуванні і привітанні командира. Свої навички малюки демонстрували під пісню «Підводна стройова», яку написав І.І. Фісанович, що стала справжнім гімном усіх підводників.
Перед походом на підводному човні, малюки отримали звільнення на берег, де отримали можливість стати учасником фрагменту іншої екскурсії «Що ховається в мушлі?», основним елементом якої є паперові мушлі зі створами, в яких сховалися різні артефакти і скам’янілі істоти давніх ер, продукти вулканічної діяльності, які опинилися на морському дні. Малюки відкривають паперові створи мушлі і достають різні предмети, які могли опинитися на дні морському і намагаються впізнати предмет.
І як же без пісні і морського танцю в поході? Вихованці дитячого садочку відвідують музикальні заняття і вже знайомі з деякими елементами танцю, то їм пропонується ознайомитися з морським танцем і під знамениту морську пісню «Яблучко» відтворити свій власний танець.
Після занурення підводного човна, командири відсіків докладають про успішне виконання бойової задачі і слухають морські звуки, які б можна було почути під водою і намагаються пояснити походження цих звуків. Так з успіхом дітлахи впізнали шторм, прибій, звуки сонару і гвинтів підводного човна, крики чайок і дельфінів.
Завершили свій навчальний поход малюки в залі «Історії підводного флоту», де здали індивідуальні вимірювачі радіації в великий ящик, який дійсно був в дальніх плаваннях підводних човнів.
Науково-практичний семінар ІХ Луньовських читань
Кожного року методист КЗ «Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Харківської міської ради» Кудлай Людмила Костянтинівна відвідає науково-практичний семінар, який проходить в рамках Луньовських читань і виступає з доповідями, в яких віддзеркалюється фондова, виставкова, науково-дослідна і виховна робота Музею клубу.
В цьому році науково-практичний семінар ІХ Луньовських читань почався 30 березня 2018 року в приміщенні Музею історії університету ім. В.Н. Каразіна. На пленарному засіданні учасників заходу привітав голова Асоціації співробітників музеїв вищих навчальних закладів м. Харкова, завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету, доктор історичних наук, професор С.І.Посохов; декан історичного факультету, кандидат історичних наук, доцент С.Д.Литовченко. З пленарноюдоповіддю «Підготовка музейного спеціаліста в Україні: криза та шляхи її подолання» виступила завідувачка науково-методичного відділу Харківського історичного музеюіменіМ.Ф.Сумцова А.В.Панченко. Після цього було презентовано нові видання: «Образ Харківського університету у образотворчому мистецтві» (С.І.Посохов) та «Символи та емблеми класичних університетів України (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)» (Є.С.Рачков).
Наприкінці пленарного засідання на учасників семінару очікував перфоманс «В університетському колі». Цей виступ групи студентів і викладачів університету став прем’єрним показом і був стартом для демонстарції перфоманса на відкритті інших виставок музею університету.
В цьому році на ІХ Луньовських читаннях Кудлай Л.К. виступила з доповіддю «Місце досвіду наукової та збирацької роботи музейних діячів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. в музейній педагогіці сьогодення» на секції «Видатні музеєзнавці-педагоги». Доповідь базувалася на дослідженні музейної діяльності таких видатних учених як В.Б. Антонович, В. Хвойка, М.Ф. Сумцов, М. Біляшівський, Д.М. Щербаківський, М.Я. Рудинський. В доповіді робився акцент на те, що здобутий першими музеями в Україні досвід розгортання експозиційно-виставкової діяльності, підготовки тематичних екскурсій та лекторіїв, безупинна робота з поповнення і наукової фіксації матеріалу, який надходив в музейні осередки повинен стати основою в підготовці музейних і педагогічних кадрів сьогодення.
Далі приводилися факти, які свідчили про багатогранну роботу музейних діячів ХІХ-ХХ ст., які не були обізнані з основами музейної педагогіки. Але на сьогодення ця галузь музейної діяльності лише отримує можливості для повноцінного свого розвитку в Україні. Але перші фундатори музеїв своїми дослідженнями, збирацькою діяльністю, участю в краєзнавчих, етнографічних і археологічних експедиціях і розвідках створили умови для виховання нового покоління музейних педагогів, чия діяльність, особливо в музеях закладів освіти стає різноплановою і вимагає своєрідної підготовки і виховання.
Завершуючи свій виступ, Кудлай Л.К. нагадала заповіт Віталія Грубанта, який тридцять років очолював Музей природи Харківського національного університету і який по праву може стати заповітом для кожного, хто вважає себе справжнім музейщиком: «Якщо ви, повертаючись з роботи, думаєте про те, що ви будете робити завтра в музеї, якщо ви побачите експонат чи експозицію, яких немає в вашому музеї і захворієте душею; якщо ви, побачивши, як створене вами викликає у відвідувачів зацікавленість, відчуваєте себе щасливим, отже, ви справжній музейщик».
Дні Т.Г. Шевченка і його пам’ятника
Березень в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків - це місяць відзначення 204-ї річниці з дня народження Т.Г. Шевченка і 83-ї річниці відкриття пам’ятника Великому Кобзарю в Харкові. Юні музеєзнавці клубу добре пам’ятають як відзначали день народження українського поета в 2014 році, коли вся країна святкувала 200 річницю. Тоді група краєзнавців пройшлася місцями і вулицями міста, які носили ім’я Т.Г. Шевченка. В цьому році в Музеї було вирішено відзначити спочатку день народження поета, а 25 березня присвятити відкриттю пам’ятника в Харкові. Для цих подій в інформаційно-виставковій зоні було розміщено тимчасову виставку «Історія пам’ятника Т.Г. Шевченку в Харкові», біля якої і були проведені лекція «Історія мармурового бюсту Т.Г. Шевченка» і виховна година «Артисти театру «Березіль» у створенні скульптурних образів».
Під час відкриття тимчасової виставки були запрошені вихованці танцювального колективу «Мобі-Дік» (керівник Яковлєва В.К.), які дізналися, що в світі нараховується близько 1384 пам’ятника видатному українському поету. З них 1256 розміщено в Україні, а 128 за кордоном в 35-ти державах. Найбільша кількість пам’ятників в Україні встановлено в Івано-Франківській області, де спостерігається 199 монументів. 187 пам’ятників поету встановлено у Львівській області, а 165 – в Тернопільській. З цікавістю вихованці клубу дізналися, що перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито в 1881 р. до 20-ї річниці з дня смерті художника і поета в м. Форт Шевченка в Казахстані під керівництвом І.А. Ускова, який був комендантом Новопетрівського укріплення, коли Шевченко знаходився там в засланні.
На виховну годину «Артисти театру «Березіль» у створенні скульптурних образів» були запрошені вихованці гуртку «Морський десант» (керівник Тисячник М.Л.). Вони відкрили для себе імена артистів Харківського театру «Березіль», які допомогли скульптору М.Г. Манізеру створити образи героїв шевченківських поем в скульптурному ряді, який супроводжував скульптуру Т.Г. Шевченка в знаменитому монументі, присвяченому видатному поету і художнику. Особливо зацікавило відвідувачів той факт, що Харківський дитячо-юнацький клуб моряків розміщено на вулиці А.М. Бучми, неподалік від якої паралельно проходить вул. Наталі Ужвій і перпендикуляром до цих вулиць проходить вулиця Леся Сердюка. Всі ці імена харківських артистів не тільки відзначилися на карті вулиць міста - вони вписані в історію української культури, театру і кіно.
Кожного разу, як виставку відвідували курсанти клубу його гості, або батьки, можна було спостерігати їх небайдуже і зацікавлене відношення до історії створення пам’ятника Т.Г. Шевченка в Харкові. Особливо вразила відвідувачів доля Наталі Ужвій, яка позувала для створення образу Катерини. Саме це образ відкриває 16 фігурний скульптурний ряду пам’ятника. У 1935 р., на відкритті пам’ятника Наталя Михайлівна уявляла собі як на роки залишиться в Харкові, образ Катерини, для якого вона довгий час позувала, але не здогадувалася, що доля вже готує їй важкі випробування: в 1937 році будуть розстріляні її брати і чоловік, а зовсім молодим, у віці 24 років піде з життя її син Михайло.
Виховна година, лекції і виставка зібрали в залах Музею клуба майже усіх курсантів їх батьків і гостей, які побажали юним музеєзнавцям нових досягнень.
Дні Пам’яті в Музеї ХДЮКМ
В лютому 2018 року в Музеї ХДЮКМ відзначили дві важливі події в історії України. Це були Дні жалю і пам’яті за полеглими українцями, які віддали своє життя, дослухаючись до свого серця, яке покликало їх на важкі випробування. Перша подія, яка відзначалася в Музеї клубу стала Днем Пам’яті воїнів-інтернаціоналістів і 29-ї річниці відведення радянських військ з Афганістану 15 лютого 1989 року. До відзначення цього дня в Музеї відкрилася пересувна виставка «Ніхто не створений для війни», підготовлена лекція «Афганістан: війна 1979-1989 рр.». На виховний захід «Ціна чужої війни» прийшли курсанти гуртків «Судомодельний» (керівник Барановський М.К.) і «Морський десант»(керівник Тисячник М.Л.). Під час проведення лекції, вихованцям клубу були запропоновано ознайомитися з матеріалами пересувної виставки, які включали фотографії Телечкуна Дмитра Олександровича, чий племінник-тезка був випускником клубу у 2010 році. Саме тоді до архіву клубу і його фотофонду надійшли унікальні фотографії, які зробив Дмитро Олександрович, коли проходив службу в Афганістані з 1987 до моменту виходу радянських військ з країни у 1989 р. Служив Дмитро Олександрович в мотострілецькій частині, яка дислокувалася в провінції Баглан, в долині річки Панджшер, що в перекладі означає долина п’яти левів. Частина, де служив Дмитро Олександрович контролювала караванні стежки, які використовували опозиційні війська для караванів зі зброєю, що надходили з Пакистану. Зі складів в Пакистані зброя і бойові припаси доставлялися до державного кордону і там формувався караван, який доставляв грузи до місця призначення. Згадуючи роки проведені в Афганістані, Дмитро Олександрович вже після повернення в рідні місця, записав у своїх спогадах: «І зараз, я можу з впевненістю сказати, що не приймаю війну. Так, треба вміти захищати свою сім’ю, себе, своїх сусідів, рідних, свою Батьківщину. Але я і до сих пір не знаю, кого захищав тоді. Ніхто не створений для війни!» Ці слова спогадів Телечкуна Дмитра Олександровича і дали назву нашій пересувній виставці, до якої в День Пам’яті воїнів-інтернаціоналістів прийшли курсанти клубу, віддаючи шану полеглим 2572 українським воїнам-афганцям.
Ще один виховний захід відбувся в Музеї клубу 18 лютого 2018 р., коли вся Україна вшановувала пам’ять Героїв Небесної Сотні. В цей день в виставково-інформаційній зоні Музею відкрилася пересувна виставка «У нашій пам’яті вони назавжди залишились!», де були розміщені портрети харків’ян, полеглих під час кривавих подій 18-20 лютого 2014 року на Майдані в Києві – Євгена Котляра, Владислава Зубенка, Юрія Паращука і загиблих під час теракту 22 лютого 2015 року біля Палацу Спорту в Харкові: Вадима Рибальченка, учня Харківської загальноосвітньої школи № 11 Данила Дідика, студента Харківської Академії Міського господарства Миколи Мельниченко, керівника Харківського Євромайдану Ігоря Толмачова. Віддати пошану загиблим героям-землякам прийшли до Музею вихованці гуртка «Англійська для моряка» (керівник Ільнікова Т.М.). Окрім пересувної виставки в Музеї розміщена і стаціонарна виставка «Пам’яті полеглим за єдину і свободну Україну», де були запалені свічки в знак жалоби за співвітчизниками, які склали безсмертну Небесну Сотню.
Крути – бій перших українських кіборгів
2018-01-31
29 січня 2018 року в виставково-інформаційній зоні Музею ХДЮКМ відбувся виховний захід «Пам’ятай про Крути!», в якому прийняли участь курсанти клубу. На захід прийшли вихованці гуртка «Морський дизайн» (керівник Григорова О.Ю.) і «Юнга» (керівник Мартиненко О.К.). Для вшанування пам’яті полеглих юнаків військової школи імені Богдана Хмельницького, Помічного студентського куреня Січових стрільців в Музеї біли підготовлені тимчасова виставка «Крути – бій за майбутнє», де були відображені документальні та художні матеріали цієї теми та лекція «Крути – бій перших українських кіборгів».
Минуло 100 років від тієї кривавої трагедії, що сталася внаслідок нерівного бою між бійцями української армії УНР і бійцями армії більшовиків 29 січня 1918 року під станцією Крути на Чернігівщині, яка відкривала шлях до захоплення Києва. Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25–27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися. 28 січня у Бахмачі з’явилася об’єднана армія більшовиків, під командуванням М. Муравйова. Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Загальні втрати загону сотника Гончаренка слали 250-300, з них забитими – 70-80. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Танцювальна педагогіка в Музеї клубу
2018-01-17
Ще наприкінці минулого 2017 року в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків відбулася незвичайна екскурсія з використанням так званої танцювальної педагогіки. Вже і раніше в екскурсійній практиці Музею клубу фрагментарно використовувались незвичні нестандартні підходи до проведення екскурсій з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, які вимагають використання особливої музейної педагогіки. Це і прослуховування музикальних творів, спів і інсценування пісень морської тематики. Використання танцю під час відвідування музею є продовженням практики пристосування різних методів впливу на уявлення екскурсантів для більш глибокого осмислення матеріалу екскурсій.
Розуміючи, що танець може використовуватися не тільки як педагогічний елемент пізнання, але й стати своєрідною танцювальною терапією, де рух розвиває соціальне, когнітивне, емоційне і фізичне життя екскурсантів. За словами Б.В. Асаф’єва «танок є мовою тіла. І якщо ми не можемо що-небудь передати словами, то показати в динаміці власного тіла, через його пластику набагато легше».
Перш ніж підійти до подібної роботи в Музеї клубу було вирішено провести пробні танцювальні екскурсії для курсантів танцювальних колективів позашкільного осередку. Так для групи вихованок танцювального колективу клубу «Мобі Дік» була розроблена екскурсія «Мелодії рідного краю: пісня козака харківського полку Семена Климовского «Їхав козак за Дунай», яка складалася з трьох етапів. На початку екскурсії відвідувачам було запропоновано ознайомитися з виставкою і лекцією, присвяченою долі Семена Климовського, який довгий час вважався легендарною постаттю. Тільки в 1905 році історику Всеволоду Срезневському пощастило відшукати в особистій бібліотеці Петра I та опублікувати два рукописні твори, які підписав «негоднейший раб харьковский козак Семен Климов», зробивши їх надбанням усіх цікавих. Мова творів Семена Климовського близька до мови творів Сковороди-російська з численними церковнослов'янізмами та українізмами. Деякі твори написані повністю українською розмовною мовою.
Другим етапом екскурсії стало прослуховування пісні «Їхав козак за Дунай», яку співав меценат і блискучий дипломат Андрій Розумовський для Людвіга ван Бетховена. Вже під час першого прослуховування перед групою ставиться завдання спробувати відчути цю пісню через танок. Вже під час другого прослуховування, екскурсантки почали відпрацьовувати окремі елементи танку. А вже під час третього прослуховування між учасниками групи утворилася певна атмосфера колективної роботи, де окремі дівчата запропонували план танку на кожну строку пісні. Вже, коли вчетверте звучала пісня, група почала танок. Поступово до кінця пісні усі рухи групи стали більш відточеними і організованими. Так утворився танок за мотивами української пісні «Їхав козак за Дунай».
Виховний захід в Музеї «Невинні жертви Голодомору»
В останніх днях листопада в Музеї ХДЮКМ згадують про тяжке випробування українського народу в часи Голодомору 1932-1933 рр. В минулі роки представники Ради Музею відправлялися до Музею історії Голодомору в селі Волохів Яр Чугуївського району, ходили в краєзнавчий поход до пам’ятного хреста, який вперше в Україні було поставлено в Харкові в 1989 р. в Молодіжному парку і читали там біля знаку усім жертвам тих страшних випробувань спогади очевидців, які записали вихованці краєзнавчої групи «Чайка» в селі Мохнач Зміївського району.
В цьому році в ІV експозиційному залі в його інформаційно-виставковій зоні зусиллями представників краєзнавчої групи «Чайка» була підготовлена тимчасова виставка «Недитяча історія Голодомору», яка присвячена дитячим жертвам цього страшного лихоліття. На виставці представлені матеріали походів учасників краєзнавчої групи селищами Харківщини, де були зібрані спогади і фотоматеріали про важкі випробування в часи Голодомору 1932-1933 рр. Окрім того, на виставці представлені етнографічні матеріали, які збиралися протягом десяти останніх років: чавунці, горщики, жорнова, ринки, тобто ті предмети, які вживаються під час приготування їжі. Вони були представлені в перегорнутому вигляді, що означало, що посуд пустий і п’ять колосків на жорнова символізували славнозвісний закон про колоски, який забороняв збирання колосків на полях.
Під час проведення виховного заходу «Невинні жертви Голодомору» з курсантами гуртків «Юнга», «Англійська мова для моряка» були представлені світлини, які віддзеркалювали хроніку подій часів Голодомору в призмі відчуття дітей, яким було найважче переживати випробування голодом, а також були зачитані спогади жителя села Мохнач Бондарцова Семена Сергійовича 1921 року народження. Починаються ці спогади словами: «В селі від голоду багато померло народу. Де помирали там і ховали. Один коней пас у полі і помер під кущиком, там і поховали...».
Закінчуючи виховний захід і запрошуючи дітлахів продивитися виставку можна було помітити, що особливо зворушило курсантів репродукції картин українських художників, на яких були зображені діти в селах, біля хат і їх батьки, які безсило сидять на землі, опустивши руки і не знаючи як прокормити дітей.
Річниця Революції Гідності в Музеї клубу
2017-11-22 21 листопада в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків відбулося відзначення Революції Гідності яка залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. В інформаційно-виставковій зоні ІV експозиційного залу відбувся виховний захід «Майдан. Революція Гідності. Згадаймо головне» за участю курсантів гуртків «Юнга», «Морський дизайн» і «Судномоделіст». Під звуки пісні «Плине кача» вихованці клубу прослухали спогади учасників подій на Майдані біля стаціонарної виставки «Пам’яті полеглих за єдину і свободну Україну», вшанували пам’ять харків’ян, полеглих під час активної фази Революції Гідності, відвідали фотовиставку «І тільки тим історія належить хто за неї бореться й живе», що розміщена в інформаційно-виставковій зоні та прослухали лекцію про події, що розвернулися в листопаді 2013 р. на Майдані. Вихованці клубу усвідомили, що Революція Гідності не завершилася і продовжується в нашому сьогоденні. ЇЇ ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність.
Довгий час після завершення лекції та виховного заходу ще не розходилися курсанти гуртку «Юнга» (керівник В.І. Голоднік) переходячи від фотовиставки до куточку полеглих за свободну Україну, знову і знову вдивляючись в обличчя молодих співвітчизників, які віддали своє життя заради нового справедливого і чесного життя. Юні курсанти усвідомлюють, що багато чого треба зробити, щоб настав той час, коли українці заживуть вільно і щасливо, і, як говорили курсанти: «За нами останнє слово!».