Як дітлахи струмку допомагали

2020-12-10

/Files/photogallery/8320/Як дітлахи струмку допомагали 1.JPG В непростий час випробувань, музеї при закладах освіти почали частіше використовувати забуті форми роботи. Серед них - використання матеріалів музею під час роботи з вихованцями дошкільних закладів. В час, коли екскурсії в музей стають небажаними, музей сам приходить на зустріч із дітьми. Так, використовуючи досвід і матеріали музею, можна побудувати екскурсії довкіллям. Прикладом подібної стала екскурсія вихованців ДНЗ № 182 разом із Музеєм флоту харківського дитячо-юнацького клубу моряків до джерела Котлярчина струмка. Сюжет розвивається навколо незвичайного листа, який знайшли діти під час прогулянки. В ньому було зрозуміло, що хтось просить допомоги, але слова в листі розмокли від снігу. Пошуки приводять дітей до клубу юних моряків, де під якорем їх чекає новий лист, але складений з використанням азбуки Морзе. Ясно, що допомогти можуть моряки, які розтлумачили напис сигналу біди «SOS»! Пошуки приводять дітей до джерела в яру Котлярчина струмка.

Стоячи на лівому березі Котлярчина струмка в яру керівник музею пояснює походження назви струмка. Розповідь починається із сивої давнини, коли на місці, де стоять діти шумів степ з духмяними травами, де в прохолодному яру, біля струмку оселилися перші поселенці Слобожанщини. Вони займалися бджільництвом і викачували духмяний мед. Серед них був такий собі Котляр. На честь першого поселенця цих міст і названо яр і струмок. Вузенький і невеличкий струмок живився джерелами з чистою і прозорою водою. Розказуючи про утворення джерел, керівник музею підводить до струму джерела і пояснює, що виникає воно в місці, де на земну поверхню виходять підземні води під тиском і утворюються на дні ярів, на схилах крутих берегів річок. Слово «джерело» з давньої мови означає— «горло», «отвір» з якого б'є вода», кипляча вода. Джерело також іноді називають ключем, криницею, живцем. Тут діти можуть спитати у місцевих жителів, які набирають воду, чому вони це роблять. Ясно, що у порівнянні з водопровідною водою, джерельна вода чиста, прозора і смачна.

Далі пояснюються такі поняття як гать - угачена дорога через болотисту місцевість, яку в давнину створювали як дорогу через болото і завалювали, тобто гатили землею, соломою, деревиною.

/Files/photogallery/8320/Як дітлахи струмку допомагали 2.JPG Використовуючи підзорну трубу, яку діти заздалегідь зробили на занятті, шукають того, хто б вимагав допомоги. Починається обстеження Котлярчина струмка, на борту якого і утворилося джерело. Тут на березі вузенького струмку можна провести навчання з визначення лівого і правого берегів струмка, дослідити природу і освоїти елементарні навички пішого туризму. Тут діти прислухаються, чи не чути того, хто потребує допомоги? Діти чують звуки природи: дзюркіт струмка, гомін людей, шум крил голубів і шум падаючої води в джерелі, воркотіння голубів, сміх дітей, тощо. Ще один природний об’єкт біля струмка – штучний ставок, на берегах якого можна спостерігати за плакучою вербою (чоловіча стать і жіноча), за корою абрикоса і груші, розложистими кущами шипшини, шовковиці, птахами, які полюбляють чисту воду ставка. Спостерігаючи за греблею, що перегороджує русло річки для підняття рівня води перед нею з метою створення водосховища, звертається увага на необхідність і важливість такої споруди в житловому масиві Харкова. Вже біля греблі діти розглядають у підзорну трубу струмок, який потрапляє в трубу, щоб обминути перепону на своєму шляху. Там, в руслі струмка помічають пляшки і обгортки від морозива, цукерок, кинуту стару шину. Згадуючи оповідання В. Сухомлинського «Камінь», де каміння кинуте хлопцем у криницю привело до її засихання і зникнення навколишньої природи, наголошується про необхідність берегти природу і чистоту річок, струмків і джерел для того, щоб усі і надалі могли милуватися природою. Тому діти розвішують правила поведінки біля струмку і джерела, щоб усі знали, як поводити себе на природі, яка є справжнім скарбом для людства.


Виставка «Юнги Соловецької школи» в музеї ХДЮКМ

2020-11-16
11 листопада 2020 р. в Музеї флоту Харківського дитячо-юнацького клубу моряків з дотриманням усіх санітарних вимог сьогодення відкрилася стаціонарна виставка «Юнги Соловецької школи». Виставка має дві теми: «Вихованці учбового загону Соловецької школи юнг» і «Харків’яни – випускники Соловецької школи юнг». Створення цієї виставки зайняло майже п’ять років пошуків. А почалася робота з намагання членів активу музею відновити стенду з історії харків’ян, які закінчили Соловецьку школу юнг в часи Другої світової війни.
В середині 80-х років ХХ ст. подібний стенд було створено за ініціативою керівників гуртків морського напряму Харківського клубу юних моряків. Але з часом, стенд зник і лише в особистому архіві колишнього директора клубу, капітана 1-го рангу, підводника Хрізмана Ісаака Яковича ми виявили світлину, на якій збереглося зображення цього стенду. На стенді квадратної форми видно шість світлин випускників Соловецької школи юнг, уродженців Харкова, які після закінчення школи юнг, продовжили службу на кораблях Північного флоту СРСР. Крім того, в архіві Музею клубу були виявлені інші світлини, які розповіли нам про спілкування курсантів нашого закладу з юнгами Північного флоту, які відвідували клуб в середині 80-х років ХХ ст. Нам здавався цікавим той факт, що в 80-х роках, коли робота із створення клубів юних моряків досягла свого піку, в Харкові були організовані зустрічі зі свідками Соловецької школи юнг. Так, на світлинах ми побачили, що на зустріч з юними курсантами Харківського клубу юних моряків в 1984 році приходили Батищев М.Д., артилерійський електрик з ескадреного есмінця «Гремящий», Дзюба Є.Г., боцман ескадреного міноносця «Грозный», Рева П.Я., учасник бойових дій в Заполяр’ї, кавалер «Медалі Ушакова» за героїчну боротьбу за живучість і плавучість ескадреного есмінця «Разъяренный».
На тральщиках служив наш земляк Анатолій Негара. Одного разу в Карському морі тральщик АМ-120 атакував ворожий підводний човен і частина команди врятувалася на понтоні, який носило холодним морем два тижні. Врятував небагатьох моряків мішок муки, який вони знайшли в смузі прибою. Після війни А. Негара працював в нашому місті на Тракторному заводі і відвідував Соловки під час зустрічі ветеранів – випускників Соловецької школи юнг в 1985 р. Історія випускників Соловецької школи юнг має відігравати особливу роль в загартуванні характеру юного курсанта.
Для юного моряка вивчення і збереження такої бойової морської традиції як повага подвигу та прикладів героїзму моряків в умовах бойових обставин залишається важливим фактором у формуванні почуття гідності за славне героїчне минуле нашої Батьківщини та вихованні готовності допомагати ветеранам.

/Files/photogallery/8318/виставка Юнги Соловецької школи2.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 5