Жовтневі визначні дати історії України та її військово-морських сил в Музеї ХДЮКМ

2017-11-04

/Files/photogallery/8/00009940.jpgВ цьому році в Музеї ХДЮКМ по-особливому відзначили жовтневі визначні події в історії України та її військово-морських сил.
Розпочався місяць відзначенням трагічних сторінок в історії лідера ескадрених міноносців «Харків». Кожного року 6 жовтня вихованці гуртків, їх батьки, гості і курсанти клубу приходять в музей, де біля розділу «Бойовий шлях лідера «Харків», який розміщено в ІV експозиційному залі проходить урочисті лекції та проводяться фрагменти екскурсії «Про що співають бойові моряки?».
/Files/photogallery/8/034.jpgВже 11 жовтня в Музеї відбулася урочиста лекція «Пилип Oрлик, гетьман України в еміграції», присвячена 345-ти річчю з дня народження Пилипа Степановича Орлика. Під час лекції курсантам гуртків «Юнги», «Морський дизайн», «Англійська мова для моряка», вокального колективу «Юл-ла» та танцювальних колективів «Мобі-Дік» і «Джек-пот» був репрезентований фото-інформаційний стенд «Писар Мазепи та політичний емігрант: 5 невідомих фактів про автора першої Конституції України».
/Files/photogallery/8/DSC_0005(1).jpg 13 жовтня в день, коли в Харківському дитячо-юнацькому клубі моряків урочисто відзначався День Захисника України, в Музеї гості святкового концерту відвідали пересувну виставку «Похід козаків на Очаків 13 жовтня 1545 р.», присвячену 472-й річниці з дня взяття козаками турецької фортеці Очаків. Ураховуючи, що цей день по-особливому має подвійне урочисте значення для українського козацтва, гостям було запропоновано послухати лекцію «Тактика козаків під час походу на чайках до турецької фортеці Очаків в 1545 р.», а по завершенню сфотографуватися, створивши власну композиційну побудову груп слухачів. Гостям клубу, курсантам та батькам було запропоновано взяти участь в своєрідному конкурсі світлин, результати якого будуть оголошені на презентації пересувної фотовиставки «Жовтневі визначні події в Музеї ХДЮКМ», присвяченої Дню Звільнення України від нацистських окупантів.
/Files/photogallery/8/DSC_0086.jpg Вже 27 жовтня під час відзначення 73-ї річниці звільнення України від нацистських окупантів в інформаційно-виставковій зоні ІV експозиційного залу Музею ХДЮКМ гостям музею, а особливо учасникам конкурсу було презентовано пересувну виставку, де розмістилися світлини їх власної композиції.
Вже 30 жовтня незалежне журі приступило до аналізу 10 світлин, які відобразили композиційні побудування сюжетів курсантами чотирьох вокальних колективів: «Юл-ла», «Kiwi», «Акварель», «Sweet kids» (керівник Середа Ю.В.), танцювального колективу «Мобі-Дік» (керівник Яковлєва В.К.), гуртків «Судномодельний», (керівник Барановський М.К.), «Юнга», (керівники Онищенко Ю.В., Голоднік В.І.), «Морський дизайн» (керівник Григорова О.Ю.), «Англійська мова для юних моряків» (керівник Ільнікова Т.М.).
Крім незалежного журі, аналіз світлин проведуть і самі учасники конкурсу, які не будуть голосувати за світлини власної композиції. Так, курсанти, які взяли участь в конкурсі, проаналізують майстерність своїх товаришів, а по завершенню підведення підсумків, журі оголосить переможців.

Фотовиставка як звіт про походи Слобожанщиною

2017-10-29

/Files/photogallery/8/00009942.jpg

Жовтень в цьому році як і завжди насичений на події, що відзначають в залах Музею ХДЮКМ. І розпочався він з відкриття нової вже сьомої фотовиставки «Шляхами Слобожанщини». Більше 30-ти світлин – своєрідних звітів про краєзнавчі походи, екскурсії, польові археологічні та етнографічні сезони, що проводилися протягом 10-ти останніх років юними дослідниками групи «Чайка». Де тільки не побували юні краєзнавці за ці роки, ким тільки не стали вони, продовжуючи навчання в вищих освітніх закладах, але не забуваючи про свої перші дослідницькі походи. Так, Оксана Висоцька стала філософом, Олена Річко, Коваленко Оксана і Єрмак Олексій – юристами, Фоміна Альбіна і Буряк Дмитро – істориками, Хецуріані Нателла – мікробіологом, тощо.
Серед усіх світлин увагу екскурсантів Музею привертають ті світлини, що розповідають про походи юних краєзнавців, учнів ХЗОШ № 124, які протягом двох років вивчали долини трьох струмків-лівих приток р. Харків, що протікають вулицями нашого міста: Глубокого по вулиці В.Зубенка, Котлярчина по вулиці А. Бучми і Манжосова по вул. Метробудівників. Колись в давні часи, у верхів’ях цих струмків, на місці чистих і прозорих джерел заснували свої хутори переселенці під проводом Котляра і Манжоса. Розкинулися в пишному різнотрав’ї пасіки, а на родіючій землі – жниви.
Особливо збентежила юних дослідників доля Котлярчина струмка, який протікає в однойменному яру. Цей струмок живиться джерелами, водою яких зараз користуються жителі Північної і Південної Салтівки, гості міста чия чисельність особливо звеличилася після реконструкції цього району, коли утворилися привабливі для відпочинку куточки. Але, мандруючи долиною цього струмка, юні дослідники помітили, що тільки-но струмок пірнає під транспортно-пішохідний міст по вулиці А.Бучми, як через майже 100-200 метрів він ховається в трубу і над ним, на товстому шарі земляного та кам’яного насипу створюються чисельні гаражні кооперативи, які хаотично виникають ще у 80-х і 90-х роках ХХ ст. Ще трагічніша доля струмка вже на території села Велика Данилівка, де по вул. Квітуча, струмок відвели від основного русла до колектора. Тепер юні краєзнавці можуть з упевненістю сказати, що р. Харків вже не живиться водами Котлярчина струмка. Біля міста впадіння струмка ще залишилася великого діаметру труба, але вже по ній не стікають води струмка у річку Харків.
Серед інших світлин, увагу екскурсантів привертають ті світлини, які розповідають про довгий і важкий шлях юних краєзнавців, в який вони відправилися, коли почали створювати етнографічну кімнату в с. Мохнач Зміївського району. Декілька сезонів польових досліджень у складі Середньовічної археологічної експедиції Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, краєзнавчі та етнографічні походи, збір свідчень та етнографічних матеріалів, фотографування, обстеження природно-ландшафтних зон району.
Першими відвідувачами фотовиставки стали учні Харківської гімназії № 86, пізніше до виставки стали приходити курсанти клубу, керівники гуртків, батьки і навіть дітлахи дошкільних закладів. Думаємо, що фотовиставка успішно стартувала і буде важливою опорою в виховних заходах музею ХДЮКМ.

В Музеї вшанували пам’ять Соломії Крушельницької


/Files/photogallery/7932/00009944.jpg 25 і 26 вересня в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків зібралися курсанти для відкриття і спостерігання пересувної виставки «Найчарівніша українська мадам Баттерфляй», присвяченої 145 річчю з дня народження видатної української оперної співачки Соломії Крушельницької. В четвертій експозиційній залі музею, де в виставково-інформаційній зоні була розміщена пересувна виставка зібралися курсанти різних гуртків морського напряму, юні вокалісти і танцюристи. Окрім спостерігання, відвідувачі прослухали лекцію про творчий шлях Соломії Амвросіївни.
Так юні курсанти дізналися, що народилася «чарівниця» сцени 23 вересня 1872 року в селі Белявинці на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Ще маленькою дівчинкою вона вчилася грати на фортепіані, а з 10 років виступала в хорі. Помітивши палке бажання доньки до музики, батьки відправили її вчитися у Львівську консерваторію. Коли у 1893 році Крушельницька закінчила з медаллю косерваторію, то й відразу ж дебютувала на сцені Львівської опери. Але, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту.
Постійно проживаючи в Італії, співачка тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції.
Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського. Українськими народними перлинами і роботами вітчизняних авторів співачка, як правило, завжди закінчувала свої виступи. Її сольні концерти мали такий самий успіх, як і виступи на оперній сцені.
У 1927 році фірма Колумбія у США записала чотири українські народні пісні «Вівці мої, вівці», «Ой, летіли білі гуси», «Ой, де ти їдеш», «Через сад-виноград» у виконанні Соломії Крушельницької. Юні курсанти отримали можливість почути у виконанні Соломії Амвросіївни українську народну пісню «Ой, летять білі гуси». Під час прослуховування курсанти могли насолодитися лірико-драматичним сопрано співачки, яке незрівнянно красиве стало унікальним явищем в оперному мистецтві.
Саме прослуховуванням української народної пісні завершилися урочисті заходи на честь видатної української співачки, яка була символом досконалості й неперевершеності.

Літні екскурсії в Музеї

2017-06-21

/Files/photogallery/7932/00009947.jpg

Цього літа учні освітніх закладів міста відвідуючи Музей ХДЮКМ, ставали учасниками нових повноцінних екскурсій або їх фрагментів, розроблених протягом учбового року. Так для учнів молодшої школи та дошкільників були розроблені екскурсії «Про що співають моряки?», «Відправляємося в дальній похід» та «Термінове занурення!» на основі ігрових елементів, прослухування фрагментів морських пісень та театралізованого їх інсценування з використанням танцювальних жестів морського танцю, шикування та урочистого морського привітання.

/Files/photogallery/8/DSC_0005.jpg Для дошкільників, яким сподобалися попередні екскурсії «Хто такий моряк?», «Що приховує море?» були сконструйовані паперові розфарбовані певним чином мушлі, в яких приховувався предмет, який можна знайти на дні моря. Так в паперових яскравих мушлях опинилися фрагменти грецьких амфор, піфосів, які надійшли до фондів музею від курсантів гуртка підводного плавання (керівники О.Г. Шаходько, О.М. Моїсеєнко). Перебуваючи під час літньої практики на морі, учні дістали ці фрагменти з морського дна і передали їх до музею. Серед фрагментів середньовічних горщиків є і фрагмент із затонулого італійського торговельного корабля, який був виявлено підводною експедицією на Чорному морі. До таємних предметів, які приховувалися в мушлях доповнилися і зуби акули, що мешкала мільйони років тому в океані, що плескав свої води неподалік від сучасного клубу юних моряків в районі Котлярчина джерела. Окрім цих предметів, юні відвідувачі музею виявляли в мушлях обточене та обпечене каміння, яке вивергалося вулканами, скам’янілих морських мешканців минулих геологічних епох, морські мушлі та фрагменти тарілок, які виготовляло в середні віки татарське населення Криму.

/Files/photogallery/8/DSC_0004.jpg Позитивним та евристичним моментом таких екскурсій є те, що учні та вихованці дитячих садків отримали можливість торкатися та брати в руки предмети, чуттєво їх відчувати і досліджувати.

Ще одним епізодом екскурсії для учнів молодшої школи стало прослуховування звуків моря. Так, юні екскурсанти чули і відгадували гримання прибою, звуки горизонтальних та вертикальних рулів підводного човна та його гідроакустичного локатору - сонару, крики чайок і дельфінів.

Для учнів середньої школи були запропоновані фрагменти екскурсій «Про що співають моряки?» і «Історія морського танцю». Долучаючись до морської історії, важливо співпереживати морякам, які стали героями пісень використовуючи інсценування, співання та танцювання. Готуючись до прослуховування старовинної морської пісні «Кочегар» діти дізнавалися про роль цієї пісні в історії моряків, знайомилися з елементами морського танцю і використовували їх, коли почали прослуховувати та інсценувати цю пісню.

Цього літа Музей ХДЮКМ зустрів в своїх залах майже тисячу відвідувачів. Ними стали і вихованці гуртків клубу і учні освітніх закладів Московського, Немишлянського, Київського районів міста, учні гімназій, ліцеїв і спортивної школи. Музей намагався зустрічати з радістю усіх відвідувачів і отримував жваві голоси подяки.


На урочистій конференції учасників акції

2017-05-26

/Files/photogallery/7932/00009951.jpg 19 травня 2017 р. як і кожного року зібралися на урочисті збориучасники обласної військово-патріотичної акції «Слобожанські дзвони Перемоги». Урочисті збори в цьому році проходили на базі Комунального закладу «Харківський центр дослідницько-експериментальної діяльності «Будинок учителя»Харківської обласної ради спільно з Департаментом науки і освіти Харківської облдержадміністрації, обласною Радою організації ветеранів України, громадською організацією Всеукраїнської спілки ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Цього року в обласній акції взяли участь 258 учасників з 38 районів Харківщини – учні, учнівські та педагогічні колективи навчальних закладів. Учасники акції збирали матеріали за напрямами: «Війна у спогадах очевидців», «Стежки, опалені війною», «Ми вічно будемо пам’ятати і вам забути не дамо», «Герої не вмирають», «Фільмотека пам’яті», «Чорнобиль: події, долі, пам’ять». Під час урочистого збору юних краєзнавців Харківщини привітали: голова комісії по роботі з молоддю обласної ради організації ветеранів України Батраченко Неля Володимирівна, член Харківської міської громадської організації Всеукраїнської спілки ліквідаторів аварії на ЧАЕС Шевченко Анатолій Михайлович, директор Центру краєзнавства імені Тронька Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Куделко Сергій Михайлович, почесний краєзнавець України Безрукова Тетяна Миколаївна.
/Files/photogallery/7932/00009952.jpg Серед учасників-учнівської молоді був присутній і член Ради Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків, активний дослідник краєзнавець, учень 9-А класу Харківської загальноосвітньої школи № 111 Тур Ярослав. Саме він доніс до спільноти дослідження краєзнавчої групи «Чайка» про партизанку Матрону Михайлівну Вавілкіну, яка народилася в селі Любовці Краснокутського району на Харківщині та загинула на Курщині як герой-партизан під час бою з німецькими загарбниками.
Робота, яку представив Ярослав була створена за мотивами спогадів подруги Матрони Клави Молчанової. Ось витримки з неї:
«Однажды партизаны решили устроить для немцев «достойную встречу» Нового 1942 Года. Это была боевая операция по разгрому немецкого гарнизона. Тогда погибло много оккупантов. Фашисты, собравшись с силами, провели операцию по окружению леса, где находился Дмитриевский отряд. В ту ночь 3 января 1942 года все партизаны отряда, кроме женщин ушли в бой. Оставшиеся в землянке женщины ощутили всю силу опасности. Как вспоминает Клава: - «Опасность была слишком велика – ведь мы не знали сил противника. И вот Мотя говорит мне: - «Дай твою винтовку. Я схожу к роднику под гору и посмотрю – нет ли там немцев». Скоро после ухода Матрёны, женщины в землянке услышали выстрелы, доносившиеся со стороны родника. Клава хорошо знала, что у подруги было всего 15 патронов, а выстрелов было всё больше и больше и, вскоре раздался сильный взрыв. Партизанки догадались – немцы бросили гранату. Прибывший связной отряда приказал женщинам отходить, так как приближались немцы, количественно превосходящие силы партизан. Женщины готовы были сразу выполнить приказ, но Клава всё надеялась, что вернётся ёё «Белочка». Когда остатки отряда отошли из леса, окружённого немцами, поздно вечером к роднику, куда ушла Матрёна, отправилась группа разведки. Вернувшиеся разведчики рассказали всё то, что им удалось узнать. Недалеко от леса, где размещался ранее отряд, находилось небольшое селение. Как только фашисты начали операцию по уничтожению партизанского отряда, селение подверглось сожжению. Были расстреляны 8 человек жителей села за связь с партизанами, а девятой расстреляли девушку-партизанку. Долго не могли понять партизаны – как же такая отчаянная и смелая девушка могла попасть в руки фашистам. Позже сами полицаи рассказали, как немцы захватили смелую девушку. Возле родника в логу немцы расположились в засаде, зная, что рано или поздно здесь появится кто-нибудь из партизан. Была холодная и снежная зима. Враг был хорошо подготовлен к засаде, все немцы были на лыжах. Когда они увидели «Белку» то открыли огонь. Матрёна стала отстреливаться. В перестрелке ей удалось убить двух немцев, двое фашистов получили серьёзные ранения. Как уже говорилось ранее, у Матрёны было пятнадцать патронов, и четырнадцать из них она израсходовала в перестрелке. Последний патрон партизанка оставила для себя. Подставила дуло винтовки к сердцу, нажала на курок, но не смогла попасть прямо в сердце. Пуля прошла через руку и грудь и только ранила патриотку. Тут же подскочили немцы, схватили её. Но ни угрозы, ни издевательства не заставили Матрёну рассказать о партизанах. Тогда фашисты пригнали раненую партизанку в село. Но и там Матрёна ничего не рассказала, лишь, как вспоминали полицаи, от боли сильно закричала: - «Собаки вы, я всё равно ничего не скажу, лучше стреляйте в меня!» И тогда один из немцев, не выдержав, застрелил её из пистолета.
Немцы запретили местному населению хоронить партизанку. Но ночью, узнавшие подробности гибели своей «Белки» партизаны пробрались к месту, где под пронзительной зимней стужей находилось заледеневшее тело Матрёны. Операция была рискованная, но разве не достойна была подобного риска боевая подруга партизан. К месту гибели Матрёны партизаны подобрались осторожно, изготовили гроб - хотелось, чтобы всё было, как положено. Похоронили Матрёну между четырёх берёзок в лесу.
«После гибели Моти, - вспоминала в своем письме к родным Моти ее подруга Клава, - партизаны пробыли в лесу ещё 14 месяцев и на «каждой дороге, в каждом доме, селе били немцев, взрывали поезда, автомашины, мосты. Все мы мстили за нашу подругу «Белку». Много товарищей погибло в нашем отряде, - продолжала Клавдия, - Когда в марте 1943 года подошла Красная Армия к нашему городу Дмитриеву и с нашей активной помощью освободила его, мы в память о наших погибших товарищах решили устроить партизанскую могилу. Изготовили 49 гробов и перезахоронили всех товарищей по борьбе вместе в одну братскую могилу. Так рядом и поставили все 49 гробов. Хоронило этих бесстрашных русских партизан население всего района. Они пали смертью храбрых и мы и Родина их никогда не забудем! Теперь на этой могиле стоит большой памятник и на его плитах написаны имена всех погибших. Среди них и имя Вавилкиной Матрёны Михайловны. И все, кто бы ни подошёл к памятнику, снимает шапку перед этими героями».


Навчальна екскурсія з елементами ігрової технології

2017-04-30

/Files/photogallery/7932/00009960.jpg 26 квітня 2017 р. в залах Музею ХДЮКМ відбулася незвичайна екскурсія для вчителів початкових класів. Близько тридцяти представників загальноосвітніх навчальних закладів Московського району прибули в Харківський дитячо-юнацький клуб моряків для участі в семінарі «Розвиток творчих здібностей учнів початкових класів через навчально-виховний процес, що відображає види завдань, результатом опрацювання яких є набуття громадських цінностей» в модулі якого було включено практичний модуль під час якого вчителі як їх юні вихованці стали екскурсантами навчальної екскурсії в Музеї ХДЮКМ. Під час цієї екскурсії вчителям пропонувалося ознайомитися з можливостями використання матеріалів музею у навчально-виховному процесі початкової школи.

/Files/photogallery/8/DSC_0019.jpg Сама екскурсія отримала назву «Сторінками екскурсій музею ХДЮКМ», що відображало зміст навчальної екскурсії. Так вчителям початкової школи було запропоновано ознайомитися з фрагментами навчальних екскурсій, які були розроблені в музеї для дошкільників та учнів молодшої школи. До такої комплексної екскурсії увійшли фрагменти таких екскурсій як: «Хто такий моряк?», «Що приховує море?», «Відправляємося в дальній поход», «Термінове занурення!», «Наслідуємо традиції військово-морського флоту», «Про що розповідають обкладинки книг», «Подорож на шхуні «Колумб». Подібні екскурсії доступні для сприйняття учнями молодшої школи так як елементи ігрової технології, які притаманні подібним екскурсіям дають можливість активізувати і зорову і слухову пам’ять, а також використовувати безпосередній контакт з матеріалами музею. Так, для кращого сприйняття традицій Харківського дитячо-юнацького клубу моряків вчителям початкових класів було запропоновано навчитися в’язати морський вузол, ознайомитися з такою традицією клубу як посвята в курсанти клубу, коли юному моряку, який пройшов певну підготовку пов’язується морський комір.

Протягом навчальної екскурсії вчителі залучалися до певних ігрових дій. Так вони шикувалися та вчилися вітати командира корабля, слухали та співали морські пісні, приймали участь в літературному квесті.

По закінченню екскурсії вчителі вже мали повне уявлення про тематику навчально-виховних екскурсій, які проводяться в музеї і відтепер вони будуть ставити певні виховні задачі і цілі, пропонуючи малюкам відвідати Музей ХДЮКМ.


Апробуємо нове дослідження на науково-практичній конференції

2017-04-15

/Files/photogallery/7932/00009962.jpg Кожного року в квітні місяці на базі Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва проходить відкритий фестиваль традиційної народної культури «Кроковеє коло». В рамках цього фестивалю проходить учнівська науково-практична конференція «Етнологія і фольклористика», на яку в цьому році Парамонов Максим, член Ради Музею ХДЮКМ підготував доповідь – дослідження «Слобожанська традиція натільних та нагрудних хрестів (за матеріалами колекцій Музею ХДЮКМ і Музею Хреста)». Ця доповідь є певною апробацією майбутньої дослідницької роботи, яка буде представлена на перший етап конкурсу-захисту учнівських науково-дослідницьких робіт територіального відділення МАН України в наступному 2017/2018 навчальному році.

В цій доповіді Максим виклав результати багаторічних досліджень вихованців краєзнавчої групи „Чайка”, які проводилася за консультацією кандидата історичних наук Ірини Володимирівни Голубєвої – дослідниці археологічної спадщини Харкова і директора Громадського історико-етнографічного ставрографічного Музею Хреста в селі Гречане Дніпропетровської області Віктора Олексійовича Векленка. Попередні дослідження стосувалися аналізу колекції натільних хрестів Музею клубу юних моряків, традицій носіння натільних хрестів на Слобожанщині в ХVІІ-ХІХ ст., розкривали особливості сюжетів та композицій натільних хрестів «барокового типу». В процесі досліджень були отримані певні висновки і одним з них є виявлення своєрідної слобожанської традиції натільних та нагрудних хрестів, яка складується в кінці ХVІІІ на початку ХІХ ст., що свідчить про специфічні риси духовного життя населення нашого краю.

Питання ж слобожанської традиції натільних та нагрудних хрестів раніше вже висвітлювалося в роботах Віктора Олексійовича Векленка, але в них не було широко представлені матеріали приватних та музейних колекцій Харківщини. Тому започаткована співпраця Музею Хреста з Музеєм клубу юних моряків матиме позитивні наслідки, оскільки в останньому закладі накопичені значні матеріали регіональних досліджень.

Вже зараз можна помітити, що одним з найчисельнішим типом натільних хрестів ХVІІІ ст., що присутні в колекції як Музею ХДЮКМ і Музею Хреста є барочний хрест, який міг належати українському населенню Слобожанщини. Окрім того впродовж ХVІІ–ХVІІІ ст. на території Слобідської України були розповсюджені і московитські хрестики і вироби, котрі представляли як місцеву ставрографічну традицію, так і традиції інших регіонів. До традицій суміжних земель належать запорозькі хрестики та полтавські (або ж полтавсько-черкаські). Слобожанська традиція формувалася і розвивалася в трьох напрямках.Перший шлях був запозиченням архетипу хрестів запорозьких козаків. Другий шлях – запозичення і трансформування нагрудних хрестів з Росії. Третій шлях являв собою комбінацію давньоруської та європейської традиції у зображенні розіп’ятого Господа та спрощенні сенсового навантаження хреста.

Таким чином з кінця ХVІІІ століття християни Слобідської України, разом з черкащанами, полтавчанами, киянами, чернігівцями та Прикарпаттям підхопили поштовх, наданий запорозькими козаками у напрямку переосмислення бачення християнської культури.

Підводячи підсумки дослідженню, Максим припустив, що поява в науковому обігу нових результатів ставрографічних та археологічних досліджень спричинить можливі зміни і висновків.

Так, на науково-практичній конференції отримала свою апробацію тема нових досліджень.


В пошуках витоків Котлярчина струмочка

2017-03-14

/Files/photogallery/7932/00009967.JPG Недалеко від Харківського дитячо-юнацького клубу моряків протікає тихесенький але швидкий та чистий Котлярчин струмочок, який отримав, мабуть свою назву від однойменного яру. Ще в грудні 2016 р. члени Ради Музею клубу почали досліджувати долину цього струмка. Позаду було дослідження долини Глибокого струмку, матеріали якого склали основу для краєзнавчого маршруту «Дорогою до могили матроса з панцернику «Князь Потьомкін Таврійський». Новий поход Котлярчиним струмком давно вже приваблював юних дослідників. Відомо, що струмки, що протікають Котлярчиним, Глибоким та Манжосовим ярами беруть свій початок за межами міста і впадають у р. Харків. Але, готуючись до походу Котлярчиним яром, юні музеєзнавці виявили, що на карті міста струмок зображується лише в межах невеликої водойми в районі джерела біля вулиці Джерельної. Перед юними дослідниками поставала нелегка задача виявити витоки струмка та обстежити місце його впадіння в річку Харків.

/Files/photogallery/5/DSC_0004.JPG Перший поход Котлярчиним струмком показав, що в районі ХДЮКМ має нешироку та достатньо стрімку течію. Вздовж Котлярчина яра пролягла вулиця Бучми, де на лівому березі колись розташовувалися приватні садиби. Тоді, в грудні, члени Ради музею Ягнич Володимир, Братков Олександр та Кудряшов Кирило обстежили невеликий відрізок течії струмка, але вже тоді зрозуміли, що похід обіцяє бути цікавим та непердбачуваним.

Вже 10 березня 2017 р. юні дослідники продовжили обстеження долини Котлярчина струмка і дісталися останнього будинку на вулиці Бучми, де яр виходить на заміські городи та впирається в гаражі.

/Files/photogallery/5/07.JPG Почався похід в 15.20 від ХДЮКМ і через три хвилини юні дослідники дісталися джерела, яке було реконструйовано та урочисто відкрито 21 листопада 2013 р. Тоді були побудовано капітальні спуски до води з новими пандусами та ступінями. Схили по обидва боки водойми зміцнили і висадили на них декоративні дерева - шовковиці та верби, а також чагарник і газонну траву. Прогулянкові алеї замостили тротуарною плиткою, а вздовж них встановили ліхтарі, лавочки та урни. Грунт в цьому місці значно насичений водою і тому були проведені складні дренажні роботи для відведення води. Біля водойми встановили стелу з православними іконами «Хрещення Русі», які створили художники Харківської єпархії. Перед стелою розміщуються дві купальні, воду в яких, а також в джерелі будуть щорічно освячують на Водохреща та інші церковні свята. Від джерела дорога проходить стежкою вздовж високого правого берегу струмка, а через 300 метрів юні дослідники продовжили свій рух траверсуючи високий схил лівого берега, де вона піднімається на транспортний міст, що поєднує обидві сторони Котлярчина яру, або пірнає під нього. Вже через 20 хвилин руху вздовж лівого схилу яру, юні дослідники виявили достатньо широку (500 мм.) бетоновану доріжку, яка впиралася в бетонну трубу, куди і ховався Котлярчин струмок. Далі починався район будівлі гаражів. За спостереженнями юних дослідників, струмок заховали у трубу, щоб побудувати зручні під’їзні шляхи до гаражів, які розмістилися на правому схилі яру. Але ми продовжили поход в пошуках зниклого струмка.

Вже через годину ми вийшли до будинку по вулиці Бучми № 52, де і закінчувався житловий район і починалися гаражі та городи. Навпроти цього останнього будинку юні краєзнавці виявили струмок і запруду. Рухаючись далі городами ми підійшли до заростів очерету, де, можливо і ховається початок нашого струмка.

Майбутня подорож продовжиться заміською ділянкою на розлогих полях від того місця де ми залишили верхів’я струмка. Юні краєзнавці розкажуть на виховних годинах про те що дослідження рідного краю може початися з походу найближчим струмочком, який ховає свої витоки далеко за містом.


Відправляємося в дальній похід!

2017-03-07

/Files/photogallery/8/07.JPG Кожного року в березні моряки-підводники у відставці збираються в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків для вшанування пам’яті моряків-ветеранів, тих хто служив пліч-о-пліч на підводних човнах і тих, хто залишився назавжди в морі. В цьому році і вихованці шостого року життя ДНЗ № 182 відкрили цей весняний місяць учбово-виховною екскурсією «Відправляємося в дальній похід!». Раніше вихованці цього закладу вже відвідували музей клубу під час літературно-музикальної екскурсії «Термінове занурення!» і залишили в музеї свої малюнки-враження від цієї екскурсії, які склали основу для тимчасової виставки малюнків «Ми малюємо музей».

В цей раз екскурсія почалася зі звуків моря. В тиші першого експозиційного залу поширювалися звуки прибою, хвилі якого враз за разом накочувалися на берег з шуршанням по камінням. Звуки сонару для дошкільнят були новими і раніше вони ніколи не чули подібні звуки гідролокатору підводного човна. А потім дітлахи згадали, що на згадку про море діти часто привозять додому мушлі. В музеї дітлахи отримали можливість послухати море, приклавши мушлю до вуха.

Далі дітям була запропонована справжня подорож – дальній похід, в який як на бойове завдання ходять військові моряки-підводники. Для підготовки в дальній похід, як і морякам, дітлахам було запропоновано пройти спеціальну підготовку. Для багатьох дітей така підготовка починається в клубі юних моряків. Традиції клубу – це підготовка юного курсанта до справжніх морських походів. Така традиція як посвята в курсанти супроводжується зав’язуванням морського комірця і це означає, що курсанти починають готуватися до майбутніх випробувань.

Дошкільняти проходили залами і розуміли як довго та старанно треба готуватися до дальнього походу. В другому залі «Штурманська рубка» дошкільнята дізналися про форму курсанта військово-морських училищ та форму моряка-підводника. Багато хто з відвідувачів отримав можливість одягнути матроську безкозирку, офіцерський кашкет, кашкети американських та шведських моряків, робочу форму моряка-підводника, рятівний жилет.

/Files/photogallery/8/04.JPG Вже в третьому залі вихованці дитячого садочку отримали право відправитися в дальній поход. Ознайомлення з частинами підводного човна, з суворою природою північної бази підводних човнів, з традиціями моряків-підводників в четвертому залі – все це наблизило дошкільнят до реалістичного відчуття присутності в справжньому поході. Такі форми діяльності підводників на бойовому човні як шикування екіпажу на поверхні підводного човна, несіння вахти, привітання адмірала флоту, одягання рятівного жилету – все це наблизило дітей до дорослого життя справжніх моряків-підводників.

Завершуючи дальній похід, підводники завжди отримують від командування смаженого порося, а дітлахи за такий перший дальній похід залами музею отримали іграшки та книжку, яку написав моряк-підводник, учасник багатьох дальніх походів мічман у відставці О.Я. Терещенко. Буде у вихованців-учасників дальнього походу про що поговорити вдома з батьками вдома. А ми побажаємо їм нових дальніх походів!


Пам’яті Героїв Небесної Сотні

20 лютого в Музеї харківського дитячо-юнацького клубу моряків вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні, який відзначається згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

/Files/photogallery/8/DSC_0017.jpg Для відзначення цієї події в Музеї ХДЮКМ була влаштована тимчасова виставка та проведено виховний захід «Героям Небесної Сотні». Для цього в інформаційно-виставковій зоні було розміщено фотокопії портретів загиблих мітингувальників Майдану під час подій зими 2013-2014 років, коли революційні події забрали життя понад ста активістів. Виховний захід розпочався з урочистого шикування і продовжився під звуки пісні «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом. Для курсантів ХДЮКМ з гуртків «Англійська мова для моряків» (керівник Ільнікова Т.М.), «Юнги» (Мартиненко О.К., Онищенко Ю.В.) була запропонована коротка лекція про події зими 2014 р. Тоді, 22 січня відкрився сумний список Небесної Сотні, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 84 особи, після 21 лютого – ще 18.

/Files/photogallery/8/DSC_0016.jpg Особливо уважно курсанти слухали розповідь про загиблих мітингувальників – харків’ян. Це три чоловіки: Зубенко Владислав Віталійович 1991 р. народження, Котляр Євген Миколайович 1980 р. народження, Паращук Юрій Григорович, 1966 р. народження. Всі вони Герої України. Відомо, що в Харкові на честь Зубенка Владислава та Паращука Юрія були названі вулиці (колишні Тимурівців та Мануйленка), а про Євгена Котляра знято два фільма.14 березня2015року в кінотеатрі «Боммер» відбулась прем'єра фільму Володимира Чистиліна «Герої не вмирають» про трьох харків'ян-героївНебесної сотні. 17 квітня2015року в харківському кінотеатрі імені О. Довженка відбувся прем'єрний показ фільму «Герой України Євген Котляр», який був знятий на основі спогадів рідних, друзів, світлин із сімейного архіву та документальних кадрів. Створено збірку спогадів рідних і друзів Євгена та його фотографій.

20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем – Днем Героїв Небесної Сотні. Однак сьогодні варто згадати про всіх, хто віддав своє життя впродовж останніх років. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатись цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну і процвітаючу державу.


Є такий перевал - МАН

2017-01-07

/Files/photogallery/7932/00009978.jpg Між вершиною Пахкал-Кая і Північною Демерджи є перевал названий на честь Малої Академії наук – МАН. Хто піднімався на вершину Північної Демерджи в Криму, той не міг не піднятися до цього перевалу. Це перше випробування для тих, хто вирішив піднятися на вершини Демерджи, зійшовши тільки вранці з поїзду, і кожний пам’ятає, як важко долати крутий підйом до перевалу, який не просто так назвали на честь МАН. Після важкого підйому, мандрівникам відкривається чудовий вигляд на долину, що розкинулася в підніжжях Північної та Південної Демерджи. Там, на перевалі МАН спітнілий мандрівник розуміє, що не марно піднімався сюди, не марно долав круті схили перевалу.

Так і під час роботи над темою, яку обрав представник Ради музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Парамонов Максим було важко підніматися до верхівки гори під назвою «Дослідницька робота».

Ще з 2013 року в Музеї ХДЮКМ піднімалося питання використання матеріалу колекції натільних хрестів в дослідницькій роботі. За три роки дві учениці– Дем’яненко Олена та Ольховська Валентина, вихованки краєзнавчої групи «Чайка» піднімали питання використання натільних хрестів мешканцями Слобожанщини. Але цьогорічне дослідження Парамонова Максима «Традиції носіння натільних православних хрестів на Слобожанщині в ХVІІ-ХІХ ст.» стало значним проривом у описі колекції музею. Вперше було поставлене питання про традиції використання натільних хрестів представниками двох археологічних культур – українцями та росіянами, коли почався період активного заселення Слобожанщини

В роботі зверталася увага на своєрідність культур цих двох груп в побуті та духовному житті, яка спонукала археологів виділити їх в дві окремі археологічні культури – черкаську та московську. Натільні хрести московської культури достатньо широко представлені на пам’ятках козацької доби Слобожанщини та в колекціях Музею клубу моряків і Музею Хреста. Відсутність на пам’ятках козацької доби натільних хрестів черкаської культури надихнула нас на проведення дослідження, в якому натільний хрест стає певним маркером етнічної ідентифікації.

Спираючись на археологічні матеріали, Максим припустив, що певні групи українських переселенців не мали стійкої традиції носіння натільного хреста, хоча це питання вимагає подальшого комплексного дослідження. Можливо, деяким групам переселенців була притаманна традиція носіння дерев’яних різьблених тільників, але ця традиція не була обов’язковою і стійкою як у вихідців з московської держави. Для представників московського уряду – воєвод і духовенства було незрозумілим і підозрілим відсутність натільних хрестів у черкасів і поклоніння їх паперовим іконам і образам, що викликало неприязнь до їх віри, яка могла перебувати під значним впливом католицизму, уніатства або протестантизму.

З часом, вже до початку ХVІІІ ст. самобутні традиції духовної культури, які були притаманні українцям на Слобожанщині стираються під впливом асиміляторської політики московської держави. І якщо в середині ХVІІ ст. для жителя Слобожанщини натільний хрест додатково виконував роль оберегу, використовувався як прикраса для намиста, талісман, то вже з середини ХVІІІ ст. і в ХІХ ст. натільний хрест вживається як символ Самого Христа і хресного шляху, який потрібно пройти віруючому.

Представивши свою дослідницьку роботу увазі членам журі, Максим отримав третє місце в важкій та запеклій боротьбі з представниками навчальних закладів Балаклійського, Безлюдівського, Чугуївського, Лозівського, Кегічівського, Валківського, Сахновщанського, Харківського районів Харківщини та дев’ятьох шкіл Харкова.


Екскурсія до Музею Хреста козацького хутору Галушківка

2016-12-31

/Files/photogallery/7932/00009987.JPG 28 грудня 2016 р. Парамонов Максим, член Ради Музею ХДЮКМ і методист Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Л.К. Кудлай в рамках підготовки до ІІ обласного етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук України відвідали Громадський історико-етнографічний ставрографічний Музей Хреста на Дніпропетровщині. Науково-дослідницька робота Парамонова Максима «Традиції носіння натільних православних хрестів на Слобожанщині в ХVІІ-ХІХ ст.» перегукується з тими експозиціями, які знаходяться в єдиному в Україні Музеї Хреста в козацькому хуторі Галушківці, бо саме в цьому музеї зусиллями його директора Віктора Олексійовича Векленка була зібрана чимала колекція дрібної металопластики не тільки з Дніпропетровщини і інших регіонів, але й представлено Харківщину більш 400-ми зразками, дослідити які і приїхали представники Музею ХДЮКМ.

/Files/photogallery/5/DSC_0027.JPG Відвідини Музею Хреста в с. Гречане наповнилися неповторним враженням від побаченого. Музей, де зберігається більш 2-х тис. зразків дрібної металопластики від часів Київської Русі до ХХ ст. знаходиться в мальовничому історико-етнографічному куточку Дніпропетровщини в 9-ти км. від с. Петраківка, яка славиться своїм яскравим та своєрідним розписом. Сама хата, де розмістилися багаті колекції Музею Хреста вписана в історико-етнографічний ансамбль споруд селянсько-козацького побуту: шинку, селянської хати полтавського типу, козацької майстерні, господарських будівель, млину, літньої печі, льоху.

/Files/photogallery/5/DSC_0031.JPG Майже 2 години продовжувалася цікава лекція про створення Музею та накопичення в ньому матеріалу. Кожний регіон України представлений планшетами з натільними та нагрудними хрестами православного та католицького типу, які дозволяють прослідкувати розвиток різних типів хрестів, їх трансформацію, з’ясівати їх походження та різновид за розмірами, іконографією, композицією.

/Files/photogallery/5/DSC_0071.JPG Гості з Музею ХДЮКМ завітали до Музею Хреста з подарунками. Було передано за актами видачі матеріалів 15 натільних хрестів з колекції Музею клубу, які зберігалися в Обмінному Фонді закладу. Це натільні хрести з різних населених пунктів Харківської області: смт. Кочіток Чугуївського району, с. Молодове, с. Пекельне Вовчанського району, с. Огульці Валківського району та інші. Ми сподіваємося, що матеріал, який передали до Музею Хреста доповнить колекції з нашого регіону.

В свою чергу Віктор Олексійович передав до бібліотеки Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків свою монографію «Нательные кресты Самари-Богородицкой крепости», яка допоможе Максиму у підготовці до конкурсу-захисту, який пройде вже в Новому 2017 році.


Заповіт Т.Г. Шевченка-політичний гімн

/Files/photogallery/8/виховний захід «Пам’ятаючи «Заповіт».jpg 27 грудня 2016 р. в залах Музею ХДЮКМ відбувся виховний захід «Пам’ятаючи «Заповіт» Т.Г. Шевченка» на відзнаку 171-ї річниці написання вірша-заповіта «Як умру, то поховайте», який Т.Г. Шевченко написав 25 грудня 1845 р., коли лежав хворий в Переяславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте «причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку спостерігав і вивчав поет у 30-40-х роках…».

Юні вихованці Харківського дитячо-юнацького клубу моряків спочатку прослухали невеличку історико-літературну лекцію про значення «Заповіту» для політико-історичного простору України. Так, під час лекції юні моряки дізналися, що у середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., вірш нелегально поширювався у рукописних списках, особливо в колі кирило-мефодіївців та близьких до них осіб. Під час арешту кирило-мефодіївців список «Як умру, то поховайте...» було відібрано у В. М. Білозерського, якийблизько 18 липня 1846 р. переписав уривок початку вірша для свого брата М. М. Білозерського

Поезією «Як умру, то поховайте...» завершувалася плідна Шевченкова осінь 1845 р. У змісті твору виявилася світоглядна й творча зрілість поета. Тут Шевченко використав відомий з тривалої літературної традиції жанр «пам’ятника» — поетичного заповіту й створив поезію нового, власне шевченківського жанру — заповіт-гімн.

Після лекції курсантам морського напряму було запропоновано уважно послухати виконання вірша Богданом Ступкою і на завершення всі разом прочитали цей політичний гімн.

Звичайно, що для курсантів гуртків морських напрямків, які відвідали виховний захід: «Юнги», «Старшини корабельних шлюпів», «Штурмани» вырш Т.Г. Шевченка відомий зі шкільної програми з української літератури. Але саме 27 грудня вихованці клубу дізналися багато й нового. Так, вони усвідомили, що вже з кінця 60-х років ХІХ ст. розпочалися спроби покласти твір на музику. У 1868 р. у Львові до шевченківських свят написали свої варіанти музики до твору М. Лисенко та М. Вербицький. Всенародної популярності набула мелодія, написана на початку 70-х років полтавським аматором музики й хорового співу Г. П. Гладким, — саме на цю мелодію «Заповіт» співається під час урочистостей як неофіційний, але всенародний гімн. Гармонізували цю мелодію для різного складу хорів композитори К. Стеценко, О. Кошиць, Л. Ревуцький, А. Спендіаров, Я. Степовий та ін. На цей текст написано й твори великих музичних форм — кантати С. Людкевича, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, симфонічну поему Р. Глієра тощо.

Так завершився виховний захід в Музеї ХДЮКМ, а для відвідувачів клубу: гостей, батьків, керівників гуртків у вестибулі було запропоновано фотомонтаж «Заповіт Т.Г. Шевченка-політичний гімн», підготовлений силами членів Ради Музею ХДЮКМ.


Краєзнавча екскурсія до пам’ятного хресту


/Files/photogallery/5/01.JPG 25 листопада представники Ради Музею ХДЮКМ Боришполець Дмитро, Братков Олександр, Кудряшов Кирилло, Теймуразов Ярослав, Ягнич Володимир взяли участь в краєзнавчій екскурсії до пам’ятного хресту жертвам Голодомору 1932-1933 рр. В минулі роки юні музеєзнавці в ці листопадові жалобні дні пам’яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні відправлялися до пам’ятника біля Черкаської Лозової (2014 р.), в музей історії Голодомору 1932-1933 рр. в с. Волохів Яр Чугуївського району (2015 р.). В цьому році для краєзнавчої екскурсії та був обраний пам’ятний хрест в Молодіжному парку міста – першого в нашій державі пам’ятного знаку вшанування загиблих від голодоморів на Харківщині.

/Files/photogallery/5/DSC_0009.JPG Біля пам’ятного хреста юні краєзнавці дізналися, що тимчасовий знак було встановлено ще 04 жовтня 1989 р. і це був перший пам’ятний в Україні знак жертвам Голодомору 1932-1933 р. Після короткої розповіді керівника музею ХДЮКМ Л.К. Кудлай про історію встановлення пам’ятного знаку в Харкові, юним музеєзнавцям було запропоновано заслухати спогади жителя с. Мохначу Зміївського району Івана Митрофановича Гаврилюка, якому в ті страшні роки випробувань голодом виповнилося 13 років, як і юним краєзнавцям, що прийшли вшанувати загиблих від голоду.

/Files/photogallery/5/DSC_0005(1).JPG Вже на наступний день 26 листопада в Музеї ХДЮКМ відбувся виховний захід «Чорні снопи» з вихованцями гуртка «Таємниці історії» Міського палацу дитячої та юнацької творчості та проведена акція «Запали свічку». І знову, під час виховного заходу прозвучали спогади Івана Митрофановича, які ми розміщуємо в цій інформації.

Спогади Гаврилюка Івана Митрофановича, 1919 року народження


Спочатку почалася колективізація у 1932 р. У 1933 р. появилися спочатку артелі, а потім колгоспи. Голодовка почалася у 1933 і продовжувалася до 1934 року. Люди мерли, їсти нічого було, хліб забирали активісти Катренко Степан Захарович, Буря Іван Максимович, Грошовий Василь Макарович, Швачка Юхим – наші люди, з села, їх вже нема, померли. Хто їх назначав невідомо. Урожай в той рік був хороший, а збирати колоски забороняли. Активісти забирали всю худобу, жито, овес, ячмінь, просо. Люди в селі чинили опір вилами та граблями відбивалися, захищали худобу. Але активісти забирали усе і знаряддя – плуг і худобу і овес і ячмінь, жито. Забирали насильно усе в колгосп. Помирати люди на селі почали навесні 1933 року. Почалося виживання. Їли кішок, черепашок, Молочай, кінський щавель. Але людожерства у Мохначі не було. Мати товкла жолуді, просо і пекла оладі, тоді урожай був на жолуді.

Майже під кожною хатиною лежали люди і помирали. Іноді люди помирали по дорозі з Харкова. Лише не голодували сім’ї активістів та сім’я Барташевича, які були родом з Польщі і їм висилали харчі з самої Польщі. Під час голоду у Мохначі померло багато людей, майже половина населення. Ночами ходили крадії і забирали майно померлих. А я дивився у вікно. І хто ходив чи міліція, чи активісти, чи ракли не видно було вночі. У сусідів корову вкрали, а може активісти забрали.

Нашу сім’ю попередили, що активісти будуть забирати худобу. Наступного дня на світанку послав батько молодшого брата до лісу переховати худобу. Але вже о четвертій годині біля лісу вже чекали активісти. Забрали вони корову, курку, кабанів, шість штук овець і зерно і ячмінь - все з горища познімали. Батько як дізнався підняв галас. За це активісти спалили хату. Один з активістів був присланий з Черемушної і командував усім цим дєлом. Мені було 12 років і я разом з сестрою та братом Василем подалися до Харкова. У Харкові трупи збирали машинами та вивозили за місто. А дітей-сиріт після облави, а також мертвих та напівмертвих забирали до машин. У Харкові я теж попав під облаву і мене спіймала міліція і посадили у підвал. А там сказали: «У кого є тридцятка, того випустимо. А в мене була тридцятка і міліція забрала гроші і посадили у машину, де було багато інших пухлих дітей і повезли нас в ніч на полуторці і ми не знали куди. Вночі не було видно хто ще живий, а хто вже помер, тому пухлих та слабеньких кидали у ярок за містом, за руки та за ноги розгойдуючи кидали, а потім чекали – хто вилізе – того забирали до приюту. Я двічі вилазив з такого ярку.

Вперше, коли я врятувався, мене відвезли до колгоспу. Але там не кормили і я втік відтіля до Харкова. Просив милостиню біля магазинів. Другого разу мене відвезли до іншого колгоспу. Там ми пололи ячмінь та просо, проривали осот і молочай. Нас там кормили тричі на день: 200 грам хліба такого колючого вранці і вдень і 150 грам ввечері, та варили баланду, схожу чи то на борщ, чи суп.

Був я і у приюті. Багато дітей там померло. Їли траву, шпориш. Але все рівно діти помирали. Вмерлих складали у ящик, а потім у яму. Я втік з приюта. Міліція у білій формі доганяла мене, але я був бідовий, сховався у ярку. А на Южному вокзалі мене знову спіймали. В Мохначі, Деканьках був, Кобеляках був. В 1934 році мене визвала женщина і відправили мене у Мохнач, бо сама там жила колись. В селі хата була спалена, прийшлося жити у сараї. Я забрав молодших з приюту.
А мати посадили у тюрму. Активісти посадили за те, що вона не хотіла йти у колгосп. А потім мати втекла з тюрми.


Квіти для підпільниці в День Партизанської Слави

2016-10-04

/Files/photogallery/5/DSC_0002.jpg В останні дні вересня в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків (далі ХДЮКМ) наступає час для вшанування пам’яті партизан та підпільників Харківщини, які продовжили боротьбу за звільнення рідної землі від загарбників в час окупації в роки Другої Світової війни. В цьому році курсанти клубу під проводом методиста ХДЮКМ Кудлай Л.К. вшанували пам’ять члена підпільного обкому комсомолу України Галини Нікітіної, чий бюст розміщено у прорізному дворі будинків № 44-46, що виходять на перехрестя вулиць Ярослава Мудрого та Мироносицької. Цей пам’ятник підпільниці мало кому відомий, і мало хто знає, що є ще один скульптурний бюст Галини Нікітіної, створений в 1963 р. скульптором Л.Г. Жуковською для алеї-героїв-комсомольців, яка була закладена під час святкування 40-річчя Ленінського комсомолу в 1958 р. На сьогодні вищезазначений бюст підпільниці було перенесено до парку в районі ХТЗ. Про пам’ятник у дворі на Мироносицькій члени Ради Музею ХДЮКМ дізналися ще раніше, коли проводили екскурсію до пам’ятника Партизанської Слави на вул. Алчевського. Цього разу у дворі на Мироносицькій біля бюсту Галини Нікітіної вже були покладені квіти і відчувалося, що про пам’ятник дбають. Коли ж члени Ради Музею ХДЮКМ поклали червоні майори до бюсту, то згадали про подвиг підпільників, віддаючи шану їх героїзму.

Під час німецької окупації Харкова в роки Другої Світової війни Галина Нікітіна секретар комсомольської організації планово-економічного інституту була членом підпільного обкому ЛКСМУ, який було створено в жовтні 1941 р. Першим секретарем підпілля комсомольців був Олександр Зубарєв – підпільна кличка Петро Коваль, другим – Петро Глущенко за легендою - Терентій Климчук. В їх руках були невидимі нитки розгалуженої мережі комсомольсько-молодіжного підпілля області, явки, паролі.

Робота підпільників була складною – навколо агенти гестапо та колабораціоністи. Вже на першому засіданні обкому 2 листопада 1941 р. було прийнято рішення розповсюджувати листівки про звірства загарбників.

Головним місцем, де збиралися підпільники була квартира № 19 за адресою вул. Артема 23 (зараз вул. Алчевського), де проживала Галина Нікітіна з мамою Ганною Іванівною і чоловіком Петром Ковалем за легендою. Щоб не привертати уваги мешканців будинку і не піднімати шуму, листівки писали власноруч. Вночі, в закритій кімнаті обкомівці різнокольоровою тушшю писали полум’яні слова правди. За ніч кожний член обкому встигав написати до двадцяти листівок, частину з яких передавали у підпільні райкоми, а інші розповсюджували самостійно. Кожний підпільник поширював листівки в своєму секторі міста. Галина Нікітіна зазвичай виходила вранці і обходила свій сектор - центр міста, Сумський та Кінний ринки. Петро Глущенко поширював листівки на Благовіщенському базарі, а Олександр Зубарєв в районі біржі праці. Поширення листівок проходило і в селищах Харківщини. Під виглядом обміну мила, одягу на продукти підпільники здійснювали виходи у села.

До січня сорок другого року підпільники написали дванадцять різних текстів листівок і поширили більше шістсот написаних власноруч екземплярів. В умовах загрозливої обстановки, облав ставало все складніше працювати. Двічі Галина Нікітіна попадала в облави. А вже 23 січня 1942 р. за показаннями провокатора, гестапівці увірвалися до квартири Галини Нікітіної, провели ретельний обшук, і знайшли лише один екземпляр листівки. Але цих матеріалів було замало. Почалися виснажливі, жорстокі допити, які продовжувалися три тижня і 15 лютого Галина Нікітіна не повернулася з допиту.

Є в нашому місці вулиця, яка носить ім’я Галини Нікітіної і розміщена вона в Журавлівському мікрорайоні Київського адміністративного району неподалік від вулиць Кільцевої, Омської та Челюскінців. На початку ХХ ст. ця вулиця називалася Цегляною і на сьогодення вона забудована одноповерховими будівлями 50-90-х років. Юні музеєзнавці обов’язково прокладуть екскурсійний маршрут цією вулицею до двору на Мироносицькій, де знаходиться бюст підпільниці, яка своїм героїзмом і витримкою буде прикладом для сучасної патріотичної молоді України. Слава Героям!

/Files/photogallery/5/DSC_0003.jpg


Музей ХДЮКМ відзначає 280 років від спорудження Запорізької верфі

2016-09-23

/Files/photogallery/8/3.jpg 19 вересня в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків відзначили 280-річчя від початку спорудження Запорізької верфі на острові Байда на Дніпрі. Це одна з дат історії українського флоту та суднобудування і тому активісти музею клубу приділили таку увагу цій даті. В Четвертому експозиційному залі музею в його інформаційно-виставковому розділі було розміщено фотомонтаж, який розповів про подію, що сталася в роки російсько-турецької війни 1735-1739 рр. на території Запорізької Січі. На відкриття фотомонтажу і лекцію «Запорізька верф. 280 років» були запрошені курсанти суднобудівного гуртку, їх батьки і керівник гуртка М.К. Барановський. Розповідь автора фотомонтажу методиста ХДЮКМ Кудлай Л.К. було продовжено лекцією М.К. Барановського, який звернув увагу курсантів на конструктивні особливості запорізької чайки і суден, які будували на Запорізькій верфі в 1736-1739 рр.

/Files/photogallery/8/02.JPG Для курсантів було цікаво дізнатися, що початок суднобудування на Дніпрові відноситься до 1696 р., коли в місті Брянську по велінню гетьмана Мазепи наказано було будувати кораблі. Але під час російсько-турецької війни 1935-1939 рр. необхідність бази для ремонту судів, а також потреба в нових суднах, була така гостра, що командування російською армією змушене було організувати за порогами Дніпра суднобудівну верф. Так звана Запорізька верф, була розташована в північній частині Канцеровського острова (нині Байда). Верф являла собою земляне зміцнення з валами й ровом. Західний вал мав довжину 85 м, південний - 110 м, північний - 105 м, крім того, західний вал мав рів глибиною 1,5 м. Усередині зміцнення знаходилися : пороховий льох, 8 солдатських землянок, 2 офіцерські землянки. У південній частині острова за межами його зміцнень розташовувалося 26 землянок, у яких жили запорізькі козаки і 5 землянок для їхніх старшин. До будівництва судів для Дніпровської флотилії у 1736 р. приступили запорізькі козаки й солдати регулярної армії на чолі з галерним майстром. Судна ці були схожі на запорізькі чайки і мали 24 весла, були довжиною 60 футів, шириною 11 футів і глибиною 3 фути. Весь флот на Дніпрі в цей час складався з 462 суднів подібного типу, велика частина їх (399) знаходилася в Хортиці і Малишевського редуту.

/Files/photogallery/8/00009998.JPG Після відходу військ з Очакова (1738г), острів Хортиця стає опорною базою армії й флотилії, на ньому будуються зміцнення. Протягом війни і після укладання союзу із Туреччиною у 1739 р., за яким Росія отримала тільки береги Азовського моря, острів Хортиця залишався місцем стоянки Дніпровської флотилії й армії. Через п'ять років у 1744 р. після закінчення війни, генерал фон-бісмарк, що командував у цьому краї військами, порушує питання про обмеження числа укріплених пунктів на тій підставі, що деякі з них прийшли в напівзруйнований стан і вимагали для свого відновлення перебудови. По розгляду цього представлення, Військова колегія визначила: "ретраншементи: Хортицький, Малишевськой, Ненаситецький..., наказано привести в бойови стан ...” Це було останнє розпорядження Військової колегії, що стосується зміцнень на острові Хортиця, зведених під час війни 1736-1739 р., датовано воно 22 березня 1749 р.

Завершуючи виховний захід, курсанти зрозуміли, що створення Запорізької верфі мало важливе значення в забезпеченні бойових дій проти Туреччини і сприянню виходу Росії та України до берегів Азовського та Чорного морів, які з давніх часів належали слов’янам.


Осіннє прибирання юних шефів на могилі матроса

2016-09-22

/Files/photogallery/5/DSC_0005.JPG В Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків з 2014 р. склалася традиція опікування могилою матроса з панцернику «Князь Потьомкін Таврійський». Тоді в вересні 2014 р. харківський краєзнавець Віктор Леонідович Жулідов сповістив, що на міському цвинтарі № 2 в другому кварталі знаходиться могила матроса І.І. Старцева, якою довгий час опікувалася Гуріна Галина Романівна – активістка збереження культурної спадщини Харківщини. Сама ж Галина Романівна звернулася до Віктора Леонідовича з проханням знайти шефів, які б продовжили опікуватися могилою матроса з тієї причини, що вона вже не в змозі виконувати цю справу. Дізнавшись, що в Харкові існує клуб юних моряків, Віктор Леонідович призначив зустріч керівнику краєзнавчої групи «Чайка» Л.К. Кудлай на цвинтарі де і показав могилу матроса, який жив в нашому місті і був похований на другому кварталі міського кладовища. Так юні члени краєзнавчої групи стали шефами могили матроса І.І. Старцева.

/Files/photogallery/5/DSC_0003(1).JPG Спочатку юні краєзнавці очистили могилу від зарості акації та паростків молодих кленів, потім пройшлися металевою щіткою по металевому огородженню могили, покрили його чорною фарбою, пофарбували прізвище золотавою фарбою і з тих пір стали повноцінними шефами могили матроса.

Влітку 2015 р. ветерани-підводники Харківської обласної суспільної організації ветеранів-підводників ім. Героя Радянського Союзу І.І. Фісановича разом з юними краєзнавцями ХДЮКМ відзначили на могилі матроса І.І. Старцева 110 річницю від початку повстання на панцернику «Князь Потьомкін Таврійський». І з тих пір юні краєзнавці постійно опіккуються могилою матроса, що жив в нашому місті. Кожної осені і кожну весну юні музеєзнавці проводять рейди з прибирання території, де розміщено могилу І.І. Старцева, готують нову виставку в Музеї та проводять дослідження з історії матросів, які жили на Харківщині.

16 вересня керівник Музею ХДЮКМ та юний член Ради музею клубу, учень ХЗОШ № 124 Кудряшов Кирило провели осіннє прибирання на могилі І.І. Старцева. Вирізали кущі акації та кленів, що виросли за літо, прибрали листя. Юних краєзнавців Музею ХДЮКМ ще чекає цікава робота з досліджень долі матросів, які були призвані на військово-морський флот з нашого міста та вони не забудуть про могилу матроса з панцернику «Князь Потьомкін Таврійський».

/Files/photogallery/5/DSC_0063.JPG

В пошуках сторінок історії матросів Зміївщини

2016-09-16

/Files/photogallery/8/DSC_0057(1).JPG Ясного вересневого дня представник Ради Музею ХДЮКМ Кудлай Людмила Костянтинівна відправилася в робочу поїздку до Зміївського краєзнавчого музею з метою дослідження долі матросів учасників повстання на панцернику «Князь Потьомкін Таврійський» вихідців зі Зміївщини. Така поїздка стала край необхідною саме зараз, коли в Музеї ХДЮКМ готується до експонування стаціонарна виставка, що буде присвячена долям матросів-потьомкінців.

/Files/photogallery/8/DSC_0060.JPG Ще раніше, перебуваючи на екскурсії в Зміївському карєзнавчому музеї, представники краєзнавчої групи «Чайка» помітили стенд, на якому розповідалося про матроса, уродженця с. Лиман Золотарьова Василя Дмитровича (1885-1954 рр.), який служив на панцернику «Потьмкін» в 1905 р. Тепер за дозволом заслуженого діяча культури, директора Зміївського краєзнавчого музею М.І. Саяного було зроблено зйомку фотографії та копії документу з російського державного архіву військово-орського флоту, який сповіщав, що «...14(27) червня 1905 р. Золотарьов В.Д. машинний учень на панцернику «Князь Потьомкін Таврійський» після виходу панцирника з Одеси і здачі румунській владі залишився в Румунії».

Членам Ради Музею ХДЮКМ вже було відомо, що на день початку повстання на панцернику 14 червня 1905 р. на кораблі перебувало 781 матроса, 15 офіцерів, 2 лікаря і священик. З цього списку було виявлено 298 членів екіпажу вихідців з України. Серед офіцерів, які служили на панцернику – поручик, трюмний механік Коваленко А.М. уродженець м. Ромни, мічман Макаров А.Н. виходець з Херсонської губернії. А гідравлічний механік І.Ф. Назаров був призваний на флот після закінчення технологічного інституту в Харкові. З нижніх чинів 27 матросів народилися в Харківській губернії. Саме дослідження долі матросів - вихідців з Харківщини, стало частиною роботи зі збереження пам’яті героїв військово-морського флоту України, яка систематично проводиться в Музеї клубу юних моряків Харкова.

З 2013 р. юні учасники краєзнавчої групи «Чайка» почали роботу з піклування та збереження могили матроса з панцерника «Князь Потьомкін Таврійський» маляра І.І. Старцева, одного з шести матросів, які проживали в Харкові. І.І. Старцев, виконуючи обов’язки маляра під час повстання на панцернику на білому полотнищі намалював чорною фарбою слова «Свобода, рівність, братерство» і потім це полотно було прикріплено на щоглі панцерника.

У 2015 р. виповнилося 110 років з дня повстання на панцернику і члени Ради музею виконали ряд ремонтних робот на могилі матроса І.І. Старцева, яка знаходиться на міському кладовищі № 2 по вул. Пушкінській. Вже тоді юні краєзнавці почали готувати нову стаціонарну виставку, присвячену долі матросів-потьомкінців вихідців з Харківщини, провели краєзнавчий поход «Дорогою до могили матроса з панцернику «Князь Потьмкін Таврійський». Матеріали робочої поїздки в Зміїв доповнять нову стаціонарну виставку і дадуть можливість налагодити співпрацю з іншими музеями, які зберігають пам’ять про славні подвиги моряків військов-морського флоту.

/Files/photogallery/8/DSC_0061(1).JPG Ще одна доля моряка Зміївщини стане об’єктом подальших досліджень в музеї ХДЮКМ. Це доля Героя Радянського Союзу Ковтуна Григорія Івановича (1922-1944 рр.) уродженця с. Черемушне Зміївського району, учасниак легендарного десанту К.Ф. Ольшанського в боях за Миколаїв. В Музеї ХДЮКМ щорічно в квітні вшановується пам’ять цих десантників і підтримуються зв’язки з Музеєм К.Ф. Ольшанського в ХЗОШ № 135. Фотографії, зроблені в Зміївському краєзнавчому музеї сприятимуть продовженню дослідження і оновленню музейних експозицій, присвячених долям моряків-героїв, вихідців з Харківщини.

/Files/photogallery/5/DSC_0054.JPG


Виставка військової мемуарної історичної літератури

2016-09-01

/Files/photogallery/8/DSC_0031.jpg В цьому році в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків до дня міста та 73-ї річниці від дня звільнення Харкова від фашистських загарбників була підготовлена виставка військової мемуарної літератури «Спогади крізь попіл забуття». В музеї вже виставлялася історична література, але подібної виставки ще не було в залах Музею клубу. Більше десяти років в науково-допоміжному фонді музею накопичувалася мемуарні спогади командуючих фронтами часів Другої світової війни, поки не настав той день, коли ця література була виставлена в Четвертому експозиційному залі Музею клубу. Серед книг, які представлені на виставці присутні спогади маршалів Радянського Союзу А.А. Гречка, І. Х. Баграмяна, С.М. Будьоного, О.Н. Єфімова, генералів армії Ф.Г. Булатова, П.І. Батова, В.М. Шатілова, Н.І. Бірюкова.

Особливе місце в музеї клубу морського напряму зайняла мемуарна література моряків. Спогади адмірала Ю.О. Пантєлєєва, контр-адміралів О.Т. Караваєва, І.А. Колишкіна, В.С. Пилипенка, майора М.П. Павловського, Героїв Радянського Союзу М.Г. Кузнєцова, І.І. Фісановича розкривають мужність, хоробрість червонофлотців в боях на Північному, Чорноморському, Балтийському флотах та флотиліях.

На виставці представлена мемуарна література, в якій розкриваються події неодноразового звільнення Харкова в роки Другої світової війни. Так в книзі маршала К.С. Москаленка розповідається про події на Південно-Західному фронті, в спогадах генерала-лейтенанта С.І. Мельникова розкривається шлях 3-ї гвардійської танкової армії і її уславленого командуючого – двічі Героя Радянського Союзу маршала бронетанкових військ П.С. Рибалка, а в спогадах А.Н. Гряколо, І.С. Ков’ярова, В.А. Чалого змальована роль Південної залізної дороги в роки Другої світової війни.

В Музеї ХДЮКМ, де щорічно відкривається більш 10 різноманітних виставок, виставка військової мемуарної літератури займає особливе місце. Подібна виставка має стати підтримкою для вчителів історії в загальноосвітніх школах під час проведення уроків, присвячених періоду Другої світової війни та для тих, хто цікавиться військовою історією.


В музеї малюють екскурсанти

2016-08-30

/Files/photogallery/8/5.JPG Ще з осені минулого 2015/2016 навчального року Музей ХДЮКМ почав підготовку до виставки художніх робіт, що мали бути зроблені за наслідками відвідування залів музейного осередку. Особливо перевагу автори виставки віддали малюкам з дошкільних закладів. Вже з перших екскурсій восени дошкільнят попередили, що влітку відкриється виставка їх власних робіт. І увага малюків ДНЗ № 182 була такою високою під час проведення першої ознайомлювальної екскурсії в музеї, що вихователі груп 6-го року життя запропонували розширити уявлення дошкільнят про роботу музею під час виховних заходів. Так, малята були запрошені на театралізований виховний захід «Термінове занурення!», присвячений Дню підводника, що щорічно відзначається у березні. Під час цього заходу, дітлахи докладніше познайомилися з життям підводників та дізналися про подвиг героїчного земляка-підводника, Героя Радянського Союзу, капітана 2-го рангу І.І. Фісановича.
Ще один захід пройшов за участю вихованців ДНЗ № 182 – відкриття виставки «Капітан двох флотів», яка була присвячена 90-річчю від дня народження капітана 1-го рангу, учасника бойових дій у війні з Японією в 1945 р. О.М. Деревльова, який постійно опікується музеєм клубу юних моряків.
Так, відвідуючи заходи Харківського дитячо-юнацького клубу моряків та його музею вихованці ДНЗ № 182 відтворювали свої враження, отримані під час екскурсій в малюнках, які вихователі надали для виставки в музей клубу.
Вже на початку літа, вихованці шкільних таборів мали нагоду познайомитися з малюнками дошкільнят і надати свої малюнки до діючої виставки, які відтворили їх враження від побаченого в музеї. А вже на початку липня до виставкової зони музею прийшли автори малюнків з ДНЗ № 182 і відкрили виставку «Ми малюємо музей», яка складається з 32 малюнків та 9 фотографій виховних заходів в яких брали участь малюки дошкільного закладу та вихованці Харківського дитячо-юнацького клубу моряків.
Виставку «Ми малюємо музей» члени ради Музею ХДЮКМ присвятили 73-й річниці звільнення Харкова від фашистських загарбників та 362-й річниці від заснування м. Харків.
/Files/photogallery/8/7.JPG



Участь вихованця краєзнавчої групи Музею ХДЮКМ у військово-патріотичній акції «Слобожанські дзвони Перемоги»

2016-06-16

/Files/photogallery/5/DSC_0022.JPG Кожного року вихованці краєзнавчої групи «Чайка», яку зараз складають члени ради Музею ХДЮКМ намагаються взяти участь в обласній військово-патріотичній акції «Слобожанські дзвони Перемоги». Цього року для дослідження Тур Ярослав обрав долю О.М. Лаванова - моряка-підводника, моториста з підводного човна С-51, учасника Параду Перемоги в 1945 р. на Червоній площі в Москві. Особливе звучання подібне дослідження набувало саме в цей рік, коли 17 березня виповнювалося 95 років з дня народження Олексія Миколайовича, а в Музеї ХДЮКМ урочисто було відкрито інтегровану виставку «Командир І.І. Фісанович та старший червонофлотець О.М. Лаванов».
Готуючи роботу про підводника с підводного човна С-51, Ярослав ознайомився з матеріалами архіву та виставки Музею ХДЮКМ, книгами морської юнацької бібліотеки. Так з’явилася цікава дослідницька робота «Учасник бойового переходу підводних човнів О.М. Лаванов: спогади, лекції та виставки музею». В роботі вихованець краєзнавчої групи, член ради музею показав, що ім’я Лаванова відомо багатьом громадським діячам і учням учбових закладів нашого міста, бо Олексій Миколайович багато років проводив активну просвітницьку роботу, поширюючи відомості про героїчний подвиг червонофлотців в роки Другої світової війни.
/Files/photogallery/5/DSC_0001(1).JPG Багато років Олексій Миколайович приділяє велику увагу виставковій та лекторській діяльності музею ХДЮКМ. Фотоматеріали, спогади, листування та книга «Тихоокеанці на Півночі», що вийшла з друку в 2008 році – все це займає своє гідне місце в архіві Музею та використовується у створенні нових постійних, пересувних та тимчасових виставок в музейному осередку та під час підготовки лекцій та масових урочистих заходів.
Не звертаючи на свій похилий вік, Олексій Миколайович зберігає активність та бажання долучитися до подій, які відзначаються в суспільстві та в музеї ХДЮКМ. Він є активним членом не тільки Харківської обласної громадської організації ветеранів-підводників ім. Героя Радянського Союзу, але й бере участь у заходах Всеукраїнської асоціації ветеранів-підводників, Харківського відділення Всеукраїнської організації письменників-мариністів і підтримує військово-патріотичний напрям роботи Музею ХДЮКМ.
Цікаві сторінки життя старшого червонофлотця, моториста підводного човна, учасника Параду Перемоги у складі зведеного батальйону військових моряків 24 червня 1945 р. на Червоній площі у Москві давно вже стали тим невичерпним джерелом натхнення учнівських досліджень та сценарієм для нових заходів в Музеї ХДЮКМ, де Олексій Миколайович завжди є бажаним і довгоочікуваним гостем.
21 травня 2016 року автора роботи запросили на урочистий збір учасників обласної військово-патріотичної акції «Слобожанські дзвони Перемоги».
Для підтримки свого товариша на акцію прийшли і інші члени ради Музею ХДЮКМ – Лук’янов Євгеній та Рєдін Руслан.
/Files/photogallery/5/DSC_0025.JPG Цього року в обласній акції взяли участь 195 учасників з 38 районів Харківщини – учні, учнівські та педагогічні колективи навчальних закладів. Учасників акції привітали голова комісії по роботі з молоддю обласної ради організації ветеранів України Батраченко Неля Володимирівна, голова комісії по роботі з молоддю обласної Спілки ветеранів АТО Федоров Павло Борисович, головний спеціаліст Департаменту науки і освіти Харківської облдержадміністрації Чепурна Олена Олексіївна. На урочистому зборі виступили: Коновалова Марина, учениця 9 класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №108 Харківської міської ради, яка розповіла про свого прадіда – учасника бойових дій, Кухтіна Дар`я, учениця 10 класу Більшовицького НВК Первомайської райдержадміністрації розповіла про партизанів, які захищали Первомайщину. Зворушливим став виступ Пенкіної Катерини, учениці 9 класу Шевченківського ліцею Шевченківської районної ради про Ковшаря Дмитра, героя сьогодення, який загинув, захищаючи незалежність нашої Батьківщини на сході України. Також на урочистому зборі виступав дитячий ансамбль «Вишиваночка» Березівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Харківської районної ради, хор Харківського спеціального НВК імені В.Г. Короленка з піснями про війну. Матеріали акції «Слобожанські дзвони Перемоги» були надруковані окремою збіркою, яку разом з грамотами отримав і Тур Ярослав, як учасник урочистого збору.


Літературна екскурсія з капітаном шхуни «Колумб»

2016-05-05

/Files/photogallery/8/DSC_0011.jpg В цьому році 25 квітня в 109-й день народження М.П. Трублаїні в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків стало днем проведення незвичної літературної екскурсії за виставками експозиційних залів музею. А до цієї події в музеї протягом останніх трьох років готовилися як стаціонарна виставка в ІІ експозиційному залі так і тимчасові в ІІІ та ІV залах музею. Матеріал про керівника Клубу юних дослідників Арктики в Харківському Палаці піонерів та жовтенят М.П. Трублаїні вихованці краєзнавчої групи «Чайка» почали збирати, коли вирішили взяти участь в Міжнародному конкурсі «Каверинські читання в Україні», присвяченого ювілею роману «Два капітани» в 2012 році. Тоді було підготовлено дослідницьку роботу «Крізь льоди за крилами рожевої чайки», яка розповідала про мандрівки та участь в полярних експедиціях М.П. Трублаїні на криголамах та його виховну роботу як керівника Клубу юних дослідників Арктики в Харківському Палаці Піонерів та жовтенят. Тоді робота була відмічена Дипломом за роботу в проекті «Їх імена в історії підкорювачів полюсів Землі» та отримала Перше місце в творчому конкурсі, присвяченому 110 річчю від дня народження В. Каверіна. Трохи пізніше матеріали, що були використані для дослідження, стали основою для стаціонарної виставки «Капітан шхуни «Колумб»», яку було розміщено в ІІ експозиційному залі Музею ХДЮКМ, де розповідається про історію створення Харківського клубу юних моряків та його музею. Місце розташування стаціонарної виставки було обрано неспроста. Цим було підкреслено ту духовну спадкоємність, яка проглядається між Клубом юних дослідників Арктики та Харківським клубом юних моряків, який продовжив традиції виховання юних штурманів та полярників, що закладалися в середині 30-х років в Палаці піонерів та жовтенят керівником Клубу юних дослідників Арктики М.П. Трублаїні.
/Files/photogallery/8/DSC_0009.jpg В цьому році до 25 травня членами Ради Музею було вирішено допрацювати стаціонарну, вже діючу виставку та створити нові тимчасові виставки для популяризації творів М.П. Трублаїні. Так в ІІІ експозиційному залі розмістилася виставка «Про що можуть розказати обкладинки книг», де знайшли своє місце копії обкладинок книг М.П. Трублаїні, які видавалися з 30х рр. по 90-ті рр. ХХ ст. Тут були обкладинки таких повістей як: «Лахтак», «Мандрівники», «Шхуна Колумб», «Орлині гнізда», «Лебединий острів», «Глибинний шлях» та збірок оповідань: «Оповідання про далеку Північ», «Волохан», «Крила рожевої чайки», «Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку», «Вовки гоняться за оленями» та інші. А в ІV експозиційному залі в інформаційно-виставковій зоні було розміщено малюнки з книги «Шхуна «Колумб»», які розповідали про події, що зображені в повісті, яку М.П. Трублаїні написав в 1939 році.
/Files/photogallery/8/DSC_0006.jpg Використовуючи матеріали цих двох нових тимчасових виставок, члени Ради музею ХДЮКМ підготували літературну екскурсію з елементами квесту. Так біля виставки «Про що можуть розказати обкладинки книг» були зачитані витримки з таких творів як «Вовки гоняться за оленями» та «Крила рожевої чайки». В ІV залі, біля виставки малюнків до повісті «Шхуна «Колумб»» було запропоновано ознайомитися з зображеннями, які мали певні номери. Діти отримали картки з витримками з повісті і повинні були за текстом цих карток знайти зображення до подій повісті. Так відвідувачі виставок в Музеї отримали можливість доторкнутися до творчості українського письменника, мандрівника, учасника далеких полярних експедицій М.П. Трублаїні, чиє життя проходило в нашому місті і тісно було пов’язано з вихованням юних дослідників, штурманів, мореплавців, полярників.


Диплом І ступеня за доповідь на учнівській науково-практичній конференції

/Files/photogallery/5/DSC_0008.JPG 31 березня 2016 р. член Ради Музею ХДЮКМ, вихованець краєзнавчої групи «Чайка» Тур Ярослав Сергійович виступив з доповіддю «Традиція носіння натільних хрестів на Слобожанщині (за матеріалами Музею ХДЮКМ) на обласній учнівській науково-практичній конференції з етнології та фольклористики в межах ХV відкритого фестивалю традиційної народної культури «Кроковеє коло» для дітей та молоді та отримав Диплом 1 ступеня за дослідження традиційної народної культури України та змістовну доповідь на ХV відкритому фестивалю традиційної народної культури «Кроковеє коло» для дітей та молоді.

В доповіді Ярослав показав, що дослідження музейних колекцій натільних хрестів відіграє важливу роль в виявленніособливостей церковно-культурного життя населення Слобідської України. Він скоцентрував увагу слухачів на тому, що це питання вже давно притягує увагу дослідників і вимагає від них вивчення зразків християнської металопластики.

Ярослав доповідав, що зрозумілим є той факт, що дослідження матеріалів приватних колекцій не дають повноцінного аналізу матеріалу з причини відсутності супутніх матеріалів, які б могли полегшити встановлення хронологічних рамок поширення певних хрестів.

Тому, молодий вчений говорив про залучення матеріалів досліджень археологічних комплексів з «слобожанськими» культурними шарами в с. Верхній Салтів Вовчанського району, с. Мохнач Зміївського, Цареборисівській фортеці Ізюмського району, району, цвинтаря в м. Батурин. Окрім того, звертав увагу Ярослав, доповідь спирається на матеріали колекції натільних хрестів, що зберігається в тичасовому фонді музею клубу і яка нараховує більш 70-ти зразків християнської металопластики.

Так, Ярослав назвав основні типи хрестів, що знаходяться в колекції музею. Це хрести прямої латинської групи, барокового типу, хрести «Терновий вінець», чотирьохкінцеві хрести з кінцівками у формі трилисника.

Далі вихованець краєзнавчої групи спинився на питанні приналежності даних християнських символів віри до певних етнічних груп населення. Найдавнішими за походженням в колекції є хрести типу «Терновий вінець», які були поширені по всій території Росії ще з ХVІІ ст. і які пов’язують з російськими служилими людьми. Для захисту південних кордонів за ініціативою російського уряду розселялися ці служилі люди під керівництвом бєлгородського воєводи на території Слобожанщини в 30-40 рр. ХVІІ ст. В той же час, як вважають деякі історики, на Україні з ХІV до середини ХVІІІ не було звичаю носити натільні хрестики чи іконки.

Аналіз черкаської археологічної культури, яка відповідає культурі козаків ХVІІ ст. показує відсутність натільних хрестів. Відсутні натільні хрести і в козацьких могилах.

/Files/photogallery/5/31.03.16-3.JPG Тур Ярослав зупинився на археологічних дослідженнях некрополю нашого регіону - цвинтарі ХVІІ-ХVІІІ ст. в с. Мохнач Зміївського району, де поза та орієнтація небіжчиків свідчила про їх християнське віросповідання. Відсутність натільних хрестів в с. Мохнач, в культурних шарах ХVІІ-ХVІІІ ст. на Верхньому Салтові, на Цареборисівському городищі на якому в різні періоди жили і черкаси і росіяни і знайдено лише хрестики московських стрільців, ставило перед дослідниками питання про особливості традиції носити натільний хрест. Але, як стверджують ряд дослідників, даному факту є певні пояснення: переселенці з Правобережної України приходили зі своїми церквами і своїми дерев’яними натільними хрестами, які не збереглися в могилах козаків до наших часів. Так, досліджуючи поховання другої половини ХVІІ – ХІХ ст., в Мохначі дослідники Плетньова С.А. та Колода В.В. відмічали поганий стан збереженості кістяків і навіть їх відсутність в деяких похованнях. Дослідники припускають, що відсутність хрестиків на похованих говорить лише про те, що вони були дерев’яними і умови зберігання на Мохначанському кладовищі були несприятливими на відміну від умов зберігання їх в склепіннях заможних городян на цвинтарі в Полтаві та на території Зміївського Миколаївського монастиря, де були виявлені дерев’яні натільні та наперсний хрести задовільного стану збереження.

Далі Ярослав звернув увагу на особливо важливе джерело у вивченні традицій використання християнської дрібної металопластики, яким є дослідження 123 поховань на цвинтарі ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. в Батурині, в якому значну роль у суспільно-політичному житті відігравало козацтво. В дитячих похованнях на цвинтарі здійснених за християнським обрядом були зафіксовані хрестики-тільники. В одному з поховань дівчинки-підлітка виявлена ладанка – бронзова коробочка з двох половинок, до якої припаялися корозією великий і малий бронзові хрестики.

Завершуючи доповідь, Ярослав висловив припущення, що відсутність натільних хрестиків на більшості козацьких поселень та похованнях різних регіонів України та Слобожанщини можна пояснити можливим перебуванням переселенців з Правобережної України під значним впливом протестантизму. Можливо, канонічна заборона ХІІ ст. на потрапляння християнських святинь в могилу разом з померлим залишила свій слід в традиціях поховальної обрядності.

Підсумовуючи власні дослідження, Ярослав Тур показав, що вивчення таких зразків християнської металопластики як натільні хрести на сьогодення вимагає від дослідників комплексного залучення матеріалів різних історичних дисциплін, вивчення козацьких селищ та поховань, особливостей запорізького віросповідання, духовних уявлень населення «черкаського» археологічного типу, старовірів та групи ополяченого населення.


Музикально-театралізована композиція «Термінове занурення!» в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків

2016-04-04

/Files/photogallery/8/0010(1).jpg Щороку 19 березня кожний ветеран-підводник Харкова згадує тих, хто був поруч в складні хвилини служби на підводному човні під час виконання бойових завдань в глибоководних, багатоденних походах. Цей день особливий для тих, хто служив на підводному флоті і хто не один раз чув тривожну та одноразово чинну команду «Термінове занурення!». Для когось ці слова означають команду приготуватися до занурення підводного човна, але для багатьох ці слова означають єдність членів екіпажу в такі складні хвилини та вірність їх свяченим законам підводного братства.
Саме до цих березневих подій Члени Ради музею підготували музикальну композицію для дошкільнят ДНЗ № 182, які вже не вперше вирішили завітати в музей, і які бажали долучитися до відзначення Дня підводника. В цьому році в березні музей відмітив тимчасовими виставками ювілейні дати бойових ветеранів-підводників О.М. Лаванова та О.М. Деревльова. Відкриттятимчасової інтегрованої виставки «Командир І.І. Фісанович та старший червонофлотець О.М. Лаванов» та урочистою лекцію «Учасник бойових походів підводного човна С-51» музей клубу відзначив день народження О.М. Лаванова, якому 17-го березня виповнилося 95 років. 90 років від народження виповнювалося 29-го березня капітану 1-го рангу О.М. Деревльову. На честь вшанування останнього капітану, в V-му експозиційному залі музею, в розділі «Історія підводного флоту» було відкрито переносну виставку «Капітан двох флотів», яка розповідала не тільки про роки служби Олексія Михайловича на Червонопрапорному Тихоокеанському флоті та Червонопрапорному Північному флоті, але й розкривала доброзичливий характер бойового капітана, учасника війни з Японією, його постійне прагнення допомогти, надати інформаційну допомогу членам музейної ради під час підготовки заходів та проведення екскурсій в музеї. На виставці представлено численні подарунки: книги, форма одягу офіцеру військово-морського флоту, знаки відмінності, платівки до старенького патефону, який подорожував з Олексієм Михайловичем з 1944-го року і який скінчив свої мандрування в залі Музею клубу. Сам капітан 1-го рангу зібрав цілу колекцію значків, марок та пісень морської тематики, які передав у фонди та фонотеку музею. Завдяки цьому члени ради музею вирішили створити музикальну композицію за піснями морської тематики. Так використовуючи пісні «Розкинулося море широке», Ю. Візбора «Командир підводного човна», І.І. Фісановича «Стройова підводна», О. Пахмутової «Втомлений підводний човен» було підготовлено музикально-театралізовану композицію «Термінове занурення!». Під час прослуховування такої старовинної пісні моряків «Розкинулося море широке» дітям пропонувалося виконати один з елементів танцю моряків, який немов відтворював плин хвиль на морі. Так дітлахи, поклавши руки на плечі один одному, роблячи нахили то вліво, то управо, слухали улюблену пісню багатьох моряків різних поколінь. яку співали вони в часи відпочинку від вахти та в часи важких випробувань бойових походів. /Files/photogallery/8/05.JPG
Під пісню Героя Радянського Союзу, капітану 2-го рангу, командира підводного човна М-172 І.І. Фісановича «Стройова підводна», яка ще з часів Другої світової війни стала гімном підводників, дошкільнята бадьоро марширували, повторюючи слова пісні «И нет нам тверже почвы под ногами, чем палубы подводных кораблей!».
Коли настав час відпочити, дітлахи присіли на м’який та теплий килим ІV експозиційного залу музею та приготувалися прослухати пісню «Командир підводного човна», яка супроводжується записами, зробленими на підводному човні під час виконання бойової операції. Заздалегідь вихованцям дошкільного закладу були пояснені деякі команди, в тому числі і команда, яка так багато значить для моряка-підводника «Термінове занурення!».
/Files/photogallery/8/03.JPG Завершуючи музикально-театралізовану екскурсію, дітлахам запропоновано було ознайомитися з виставкою, присвяченою справжньому бойовому ветерану-підводнику капітану 1-го рангу у відставці Олексію Михайловичу Деревльову «Капітан двох флотів». Діти мали можливість побачити модель підводного човна типу «Щ», на якому ходив в походи Олексій Михайлович, старий патефон, про роботу якого вони запитали, та з великою увагою прослухали та побачили як працює подібний музикальний прилад.
Дітлахи уходили з музею та отримували слова пісні, яку вони прослуховували в перше своє відвідування музею, коли відзначалася 112 річниця героїчного бою крейсера «Варяг» та канонерського човна «Кореєць». Тоді в лютому, в залі музею звучала пісня «Варяг» і дітлахи дізналися про історію цієї пісні. А зараз вихованці отримали слова цієї славної пісні і обіцяли вивчити, для того, щоб співати в травні, під час урочистої екскурсії в музей присвяченої героїчному Цусімському бою російсько-японської війни 1904-1905 рр.

Інтегрована виставка на честь старшого червонофлотця в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків

2016-03-22

/Files/photogallery/8/0010.jpg 17 березня в день народження старшого червонофлотця Олексія Миколайовича Лаванова, якому виповнилося в цей день 95 років, в Музеї клубу відкрилася нова виставка. Це незвичайна виставка, яку можна назвати інтегрованою, бо складається вона з двох частин, які поєднані долею двох людей. Це командир підводного човна М-172, Герой Радянського Союзу Ізраїль Ілліч Фісанович та моторист підводного човна С-51 Олексій Миколайович Лаванов. Не один раз в Музеї клубу згадував Олексій Миколайович про дивовижну людину, з якою доводилося йому зустрічатися та розмовляти. Особливо старшому червонофлотцю запам’яталися зустрічі з мужнім командиром, коли підводні човни М-172 та С-51 стояли близько одна від одної на базі або на стінці, чи пірсі. В 1943 році сталася перша зустріч Олексія Миколайовича, коли його підводний човен С-51 та підводний човен командира І.І. Фісановича стояли поруч на базі у Ваєнзі під час повітряного наліту фашистів на Мурманськ. На той час підводний човен С-51 під командуванням капітану ІІ рангу І.Ф. Кучеренка тільки прийшов з переходу з Тихого Океану і для підводників цей повітряний бій, який вони спостерігали, був першим. Це був нерівний бій, бо проти тридцяти фашистських літаків в бій вступили два винищувачі Червоної Армії. Поступово бій переміщувався до бази, де знаходилися підводні човни. Молоді підводники нехтували засобами обережності та не поспішали одягати каски. Тоді, як згадував Олексій Миколайович, молоді червонофлотці почули жартівливу примовку: „Хлопці, дивіться, уламок до рота залетить...” Це й був І.І. Фісанович, який завжди відрізнявся легким, жартівливим характером. Найбільш запам’яталася Олексію Миколайовичу зустріч з Фісановичем під час футболу радянських підводників з збірною англійських моряків в Полярному. Тоді на воротах стояв молодив Олексій Лаванов, а за воротами спостерігали за грою командири, серед яких був і І.І. Фісанович. Коли підводники виграли у англійців, саме І.І. Фісанович вигукнув: „Качати воротаря...”.
/Files/photogallery/8/DSC_0013(1).JPG Особливе місце на виставці займають фотографії, які були зроблені під час візиту сина І.І. Фісановича – Тараса в 2014 році, коли в Музеї клубу відкрилася виставка „Командир І.І. Фісанович” для відзначення 100 річчя від дня народження славетного командира М-172. Тоді, зустрілися Олексій Миколайович Лаванов та Тарас Фісанович, який приїхав до Музею клубу юних моряків з Німеччини для вшанування пам’яті свого батька. Тоді Олексій Миколайович знову згадував зустрічі з Ізраїлем Іллічем, розповідаючи їх тепер сину героя-підводника.
Серед предметів, які увійшли до інтегрованої виставки „Командир І.І. Фісанович та старший червонофлотець О.М. Лаванов” є книга Олексія Миколайовича «Тихоокеанці на півночі», в якій в художній формі розповідається про 100 денний перехід бригади підводних човнів з баз Тихого океану до баз Північного флоту, спогади сина Олексія Миколайовича – Леоніда про свого батька, матеріали з сімейного архіву та архіву Музею клубу.
В день народження Олексія Миколайовича в залі, де було розміщено інтегровану виставку відбулася урочиста лекція „Учасник бойових походів”, яка і познайомила курсантів клубу з яскравими сторінками життя Олексія Миколайовича Лаванова - моториста з підводного човна, учасника походу бригади підводних човнів, учасника Параду Перемоги, який проходив в 1945 р. в Москві.
/Files/photogallery/8/DSC_0009.JPG На виставку першими завітали учні 4-х класів Харківської спеціалізованої школи № 85, пізніше на лекцію зібралися курсанти різних гуртків клубу: радіотехнічного, судномодельного, старшин корабельних шлюпів, юнг, танцювального, вокального, вітрильного спорту. А вже 19 березня в ІV експозиційному залі, де розміщено інтегровану виставку зібралися ветерани-підводники Харківської обласної суспільної організації ветеранів-підводників імені Героя Радянського Союзу І.І. Фісановича для відвідування виставок, присвячених ювілярам березня – О.М. Лаванову, якому, як зазначалося вище виповнилося 95 років та О.М. Деревльову, якому 29 березня виповниться 90 років. Для вшанування пам’яті І.І. Фісановича та ветеранів-підводників О.М. Лаванова та О.М. Деревльова ветеранам було запропоновано проспівати пісню, слова якої написав І.І. Фісанович «Стройова підводна». Так в залі зазвучали слова пісні: «И нет нам тверже почвы под ногами, чем палубы подводных кораблей!».

/Files/photogallery/8/0011.JPG В Музеї клубу відбулася урочиста лекція «Командир висадки морського десанту»

На відзначення 106-ї річниці від дня народження адмірала флоту СРСР, двічі Героя Радянського Союзу, уродженця України Сергія Георгійовича Горшкова 26 лютого в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків були підготовлені фотомонтаж та лекція «Командир висадки морського десанту». Фотомонтаж з інформаційним повідомленням були розміщені у вестибулі клубу для ознайомлення з його матеріалами гостями клубу, а урочиста лекція відбулася в четвертому експозиційному залі в його виставковій зоні, де з 2015 року було розміщено тимчасову виставку «Адмірал флоту С.Г. Горшков».
Після урочистого шикування біля виставки, курсанти декількох гуртків ХДЮКМ: судномодельного (керівник гуртка Барановський М.К.), радіотехнічного (керівник гуртка Петров О.А.), юнг (керівник Мартиненко О.К.), англійської мови для моряків (керівник Ільнікова Т.М.) разом з членами музейної ради, які активно готували заходи на відзначення вищезазначеної події, уважно прослухали лекцію, яку підготувала методист ХДЮКМ Кудлай Л.К.
В лекції приділялася увага подіям вересня 1941 року, коли С.Г. Горшков, тоді капітан 1-го рангу, готував червонофлотців до висадки поблизу села Григор’ївка під Одесою. Це був складний період не тільки в житті молодого капітану. Ворог вже в другий раз розпочав наступ на Одесу і командування прийняло рішення підготовити та висадити морський десант в районі розміщення 15-ї та 13-ї румунських дивізій для підкріплення наступу сухопутних червоноармійських військ.
Найдраматичніше розгорнулися події в день початку десанту – 21 вересня 1941 року. Тоді ескадрений міноносець «Фрунзе» на якому перебував командуючий самою десантною операцією контр-адмірал Л.А. Володимирський зазнав нищівної атаки німецьких бомбардувальників і відповідальність за продовження десантної операції лягла на плечі С.Г. Горшкова. У таких умовах, не вагаючись, зосереджено, без зайвих емоцій та слів капітан Горшков приступив до інструктажу.
Ще одним випробуванням став момент початку операції, коли виявилося, що канонерський човен «Червона Грузія» разом з катерами, які повинні були забезпечити доставку десантників до берега не прибули в назначене місце і час. Тоді, не вагаючись, і не змінюючи час початку операції, Горшков надав наказ проводити погрузку першої хвилі десанту на баркаси та шлюпи, які були на крейсерах «Червоний Крим» та «Червоний Кавказ», де і розмістилися червонофлотці десанту. І тільки на останню хвилю десанту з’явилися плавальні засоби, які спізнилися на початок операції.
Для румунських військ висадка десанту була справжньою несподіванкою. Але, поступово, ворог отямився і почав шалений опір десантникам в районі селищ Чабанка, Нової та Старої Дофіновки.
Відчайдушна сутичка морських піхотинців під командуванням старшого лейтенанта І.Ф. Матвієнко під Старою Дофіновкою, що переходила в рукопашний бій продовжувалася 16 годин. П’ять годин билися моряки 1-го батальйону морської піхоти за Нову Дофіновку під командуванням капітана Б.П. Михайлова.
Цілий день продовжувався жорстокий бій на берегу. І тільки у 18 годин десант з’єднався з частинами 421-ї стрілецької дивізії, яка наступала з Одеси. Задача десанту була повністю виконана: румунська 15-у піхотну дивізію розгромлено, а 13-й піхотній дивізії було нанесено такого нищівного удару, що у боях під Одесою вона більше не брала участь. Ворог був відкинутий на вісім-десять км. і він позбувся плацдарму і можливості проводити з нього обстріл Одеси.

Краєзнавча екскурсія до меморіальної дошки, присвячена Йосифу Сліпому

/Files/photogallery/5/DSC_0002.JPG 17 лютого 2016 р. - день 124-ї річниці від дня народження Патріарха Української Греко-Католицької церкви, вченого і богослова Йосифа Сліпого члени Ради Музею Харківського дитячо-юнацького клубу моряків, юні краєзнавці Боришполець Дмитро, Кудряшов Кирило та методист клубу Кудлай Людмила Костянтинівна вирішили відмітити покладанням квітів біля меморіальної дошки, присвяченої цьому видатному церковному та громадському діячу. По вулиці маршала Родіона Яковича Малиновського на будинку № 5 розміщена пам’ятна дошка на якій зазначено такий підпис: «В цьому місці, в колишній пересильній тюрмі у липні-серпні 1961 р. перебував в ув’язненні патрiарх Української греко-католицької церкви Блаженнiший ЙОСИФ СЛIПИЙ».
До вулиці Малиновського від приміщення клубу краєзнавці дісталися за 40 хвилин. Від Південного вокзалу, проходячи вулицею Карла Маркса за декілька хвилин опинилися перед старовинною будівлею пересильної тюрми. Зараз в цьому приміщенні розмістилися установи паспортного столу та відділ державної автоінспекції Холодногірського району. Треба сказати, що вулиця Малиновського з давніх часів змінила три назви: Оружейної, Тюремної та Панаса Любченка. Розміщена вона в Холодногірському районі міста і є продовженням вулиці Маршала Конєва з іншої сторони вул. Полтавський шлях. Пересильна тюрма спочатку була споруджена як тюремний замок в 1822 р. після відвідування Харкова імператором Александром І. На той час, це був вже п’ятий подібний замок в Харкові. На сьогодення залишився лише адміністративний корпус того тюремного острогу, куди поспішали і краєзнавці клубу юних моряків для відзначення дня народження Йосифа Сліпого. Сам адміністративний корпус з часів ХІХ ст. зберіг архітектурні прикраси у вигляді рустовки, зубчастого карнізу, аркоподібних отворів вікон на нижньому поверсі. Навіть сьогодні від залишків тюремного замку йде відлуння минулої епохи.
На стіні будівлі, яка розміщена поряд з колишньою тюрмою юні краєзнавці роздивлялися меморіальну дошку, яку допомагали встановлювати жителі Львова за особистою підтримкою мера міста А. Садового. Саме з їх містом пов’язані декілька років діяльності Йосифа Сліпого, який в 1922 р. розпочав викладацьку діяльність у Львівській семінарії Святого Духа як професор догматики. Пізніше заснував і став головним редактором часопису «Богословія». У 1925 році став ректором семінарії, а у 1929 році очолив новостворену Львівську Богословську Академію. Заснував Богословське Наукове Товариство, яке згуртувало науковців Греко-Католицької Церкви. Очолював видання багатьох наукових збірників: “Праці Богословського наукового товариства”, “Праці Греко-католицької богословської академії”, “Аскетична бібліотека Греко-католицької духовної семінарії”, газет: “Дзвони”, “Нива”, “Мета”. Був членом кураторії Української національної галереї у Львові, з 1930 року – дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
Прикріпивши червоні гвоздики біля рельєфного портрету Йосифа Сліпого юні краєзнавці продовжили екскурсію вулицями міста. Саме на вулиці Маршала Малиновского розмістилася Харківська гімназія № 13, яка отримала цей номер від єврейської гімназії, що розміщувалася колись в приміщенні Пасажу на Купецькому схилі, але була знищена під час Другої світової війни. За адресою вул. Маршала Малиновського № 10, де зараз житловий будинок, колись розміщувався металевий завод гірського інженера Н.Ф. фон-Дітмара. Завод до жовтневих подій 1917 р. виготовляв сталеві плуги, чавунні та сталеві вироби, бурові інструменти та верстати.
Дійшовши до вул. Полтавський Шлях і продовжуючи свої мандри цією вулицею, краєзнавці дісталися Південного вокзалу. Так закінчилася краєзнавча екскурсія з вшанування пам’яті мученика, патріарха, церковного та громадського діяча Йосифа Сліпого.

Нова тимчасова виставка в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків

2016-02-01

/Files/photogallery/8/DSC_0012.JPG В основному фонді та архіві Музею клубу юних моряків зберігається кітель та фотоматеріали справжнього морського вовка, надзвичайно доброзичливого чоловіка, капітана дальнього плавання, заступника директора з навчально-виховної роботи клубу юних моряків Олега Тимофійовича Володченка. З 1986 по 1996 рік Олег Тимофійович самовіддано працював в Харківському дитячо-юнацькому клубі моряків і залишив в пам’яті співробітників спогади про себе як доброго, відкритого та чесного робітника. Користуючись нагодою відмітити 5 лютого день народження Олега Тимофійовича, якому б в цьому році виповнилося б 85 років, члени ради музею клубу вирішили організувати тимчасову виставку за матеріалами фондів та архіву музею, яка урочисто була відкрита 21 січня 2016 року в присутності курсантів ХДЮКМ та їх батьків, керівників гуртків та членів Ради Музею клубу.
/Files/photogallery/8/DSC_0016.JPG Олег Тимофійович один з тих, хто прикладав багато зусиль для розвитку та успішної діяльності Харківського дитячо-юнацького клубу моряків в 80-х та 90-х роках ХХ століття. Маючи багатий досвід в морській справі як штурман та капітан дальнього плавання, Олег Тимофійович передавав свій досвід юним курсантам гуртка „Штурман”.
З документів архіву ХДЮКМ ми дізнаємося, що народився Олег Тимофійович 05 лютого 1931 р. З коротких відомостей біографії Олега Тимофійовича, яку надіслало до Харківського дитячо-юнацького клубу моряків Управління морського транспортного флоту в Калінінграді, ми дізнаємося, що в 1949 році юний Володченко став курсантом Вищого військово-морського училища ім. І.М. Фрунзе в Ленінграді, де провчився до 1952 році.
В 1952 році, по закінченню навчання в училищі молодий морський офіцер з дипломом за артилерійської спеціальності та кваліфікацією офіцера корабельного артилериста прибув на службу в Севастополь, де перебував до демобілізації в 1954 р.
З 1954 по 1956 рр. Олег Тимофійович освоював далекий Північний морський шлях. Отримавши диплом штурмана дальнього плавання від Калінінградського Моррибпорту в 1956 р. В 1964 р. Олег Тимофійович після виконання плавального цензу та за розпорядженнями Головдержрибфлотінспекції СРСР отримав звання капітана дальнього плавання та продовжував працювати в Морському рибному порту.
З 1957 по 1980 рр. Олег Тимофійович пройшов шлях від старшого помічника капітана до капітана далекого плавання та капітана Всесоюзної компанії (Мортрансфлот) з прийому та перегону нових судів з зарубіжних країн (НДР, Фінляндія, Норвегія, Данія) в СРСР в порти: Миколаїв, Ригу, Таллін, Одесу та Далекий Схід навколо Африки. З ці роки Олег Тимофійович, якого називали капітан-директор, разом з новими кораблями 13 разів провів кругосвітню подорож. Серед кораблів, які супроводжував Олег Тимофійович є риболовецький траулер морозильник „Арагоніт”, який в 1976 р. звершив перехід з Німеччини на Далекий Схід, великий морозильний риболовецький траулер „Кречет” № 303, який пройшов перегін з Миколаїва до Петропавловськ-Камчатський з липня по листопад 1970 р., танкер „Інкерман”, який прибув з Фінляндії у 1968 р., танкер „Чорне море” (1978 р.), танкер „Палана” (1964 р.). Проводжаючи капітана-директора з новим кораблем в далекий перегін корабудівельники так писали на прощання кораблю та Олегу Тимофійовичу: «Тяжеловато собраться с мыслями в последние минуты прощанья, тем более – пароход пришлось строить долго и нудно, с огорчениями…А все таки тяжеловато расставаться! Да еще раз – не один, конечно, желаю счастливого плаванья».
З 1979 р. по 1980 р. Олег Тимофійович служив в Іраку, та приймав участь в переході в Південно-Африканську республіку в м. Кейптаун.
Постійна відповідальність, напружена робота та жаркий клімат погіршили здоров’я капітана Володченка. Подолавши перший інфаркт в 1980 р., Олег Тимофійович, зійшовши на берег, в 1986 р. почав працювати в Харківському дитячо-юнацькому клубі моряків заступником директора з навчально-виховної частини ХДЮКМ. За свідченнями робітників клубу, Олега Тимофійовича прийняв на роботу Безкоровайний Михайло Трофимович, який перебував на посаді директора клуба з 1985 р. по 1987 р. Тоді 19 вересня 1986 році Олега Тимофійовича прийняли на роботу заступником директора та надали 12 годин роботи в в 2-х гуртках „Штурман”.
/Files/photogallery/8/DSC_0022.JPG За спогадами директора ХДЮКМ Хрізмана І.Я. (1987-1995 рр.), якого на час відсутності завжди заміщав Олег Тимофійович, капітан дальнього плавання завжди знаходив спільну мову і з членами колективу і з курсантами клубу: «Олега Тимофеевича очень любили ребята, - згадує Ісаак Якович, - он много знал и много помогал мне при организации мероприятий в клубе, участвовал в организации летней практики»
Заступник директора з господарської частини Марченко Світлана Олександрівна так згадує часи, коли вона познайомилася з Олегом Тимофійовичем: «Первый раз я узнала Олега Тимофеевича в 1989 году, когда он занимал должность заместителя директора при Хризмане Исааке Яковлевиче. Это был глубоко отзывчивый, добрый и остроумный человек. И, хотя, он любил шутить, где надо он проявлял строгость и ответственность. Олег Тимофеевич никогда не держал зла на людей, был откровенным, прямым и что думал, то и высказывал человеку на чистоту. Поэтому все знали, что Олег Тимофеевич ничего не утаивал и не говорил о человеке плохо за его спиной. За годы работы всяко бывало - и хорошее и стычки даже, но все это касалось работы и поэтому все быстро разрешалось положительно. Мы все часто советовались с Олегом Тимофеевичем и о нем остались у всех самые теплые воспоминания».
За роки роботи в клубі, Олег Тимофійович пережив ще два інфаркти і тому в 1992 р. за проханням його було переведено на 0,7 ставки заступника директора з навчально-виховної роботи, а в 1995 р. він написав заяву про переведення на ставку завідуючого кабінетом зі збереженням двох груп гуртка „Штурман”. 06 квітня 1996 р. після четвертого інфаркту Олега Тимофійовича Володченка не стало.
На відкритті виставки виступили директор ХДЮКМ Онищенко Ю.В. та керівник гуртка «Штурман», які розповіли про роки сумісної роботи з Олегом Тимофійовичем та показали гостям виставки предмети, які він передав до Музею і які стали його унікальними оригінальними експонатами основного фонду.

Урочисте шикування в День Соборності України в Музеї Харківського дитячо-юнацького клубу моряків

2016-01-26

/Files/photogallery/8/DSC_0036.JPG В цьому навчальному році День соборності України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році відзначили й курсанти Харківського дитячо-юнацького клубу моряків.
Напередодні події членами ради музею клубу були підготовлені інформаційне повідомлення, фотомонтаж та лекція „Одна єдина Соборна Україна!”. Інформаційне повідомлення з викладенням історії відзначення цієї історичної події в Україні та запрошеннями відвідати урочисте шикування в Музеї клубу були розміщені заздалегідь у вестибулі закладу. В ІV-му експозиційному залі та його інформаційно-виставковій зоні розмістився фотомонтаж „Від Акту злуки до Cоборної України”, де були представлені унікальні фотоматеріали святкування цієї історичної події в різний час.
В зазначений час курсанти клубу, їх батьки та керівники гуртків зібралися в Музеї клубу для участі в урочистому шикуванні на честь відзначення проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР у 1919 році, керівник гуртка „Штурман” Мартиненко Олександр Костянтинович допоміг дітлахам різних гуртків вишукуватися в залі музею та виконати загальновійськові команди „Рівняйся!”, „Струнко!”. після яких всі завмерли, а після команди „Вільно!” прослухали лекцію про історичну сутність події, відзначити яку вони зібралися в музеї. Доповідач – методист клубу Кудлай Людмила Костянтинівна ознайомила слухачів з тими подіями, які передували проголошенню Акту злуки. Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12 годині на Софійській площі у Києві. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:
/Files/photogallery/8/DSC_0034(1).JPG «…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України— Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім— військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі астини українських земель знову опинились у складі різних держав.
/Files/photogallery/8/DSC_0035.JPG Тільки 21січня 1990р. патріотичні сили знову вирішили відзначити День Злуки УНР та ЗУНР та організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло ланцюга починалося в Стрию, де сходилися два відроги: один, невеликий, — із закарпатського напрямку, а другий тягнувся від Івано-Франківська. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площів Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.
Ознайомивши гостей музею з традицією „живих ланцюгів” що символізують єдність українського народу і які в 2008— 2011 роках у Києві щорічно утворювали намосту Патона, організатори урочистого шикування в музеї запропонували створити свій „дитячий живий ланцюг”, для об’єднання усього клубу та всієї України. Дітлахи з’єднали долоні та радісно утворили свій дитячий „живий ланцюг”. Після лекції курсанти та гості музею ознайомилися і з матеріалами фотомонтажу та з новими виставками та експозиціями музейного осередку клубу юних моряків. Так скінчилося урочисте шикування курсантів клубу 22 січня 2016 року.

Музею в пам'ять від бойового капітана

2016-01-19

Под занавес уходящего 2015 года и в начале нового 2016 года Музей Харьковского детско-юношеского клуба моряков получил в дар от капитана 1-го ранга Деревлева Алексея Михайловича уникальные книги, старинные пластинки и коллекцию марок морской тематики. Надо сказать, что Алексей Михайлович самый активный гость Музея клуба, участник учебно-воспитательных мероприятий и всегда приходит с необычными и уникальными подарками. Еще на заре начала работы музея Алексей Михайлович передал в дар свой патефон, который приобрел еще в 1945 году, когда был курсантом Тихоокеанского Высшего военно-морского училища. О событиях того года, Алексей Михайлович так говорит в своих воспоминаниях, хранящихся в архиве музея: «В августе 1945-го года наша рота была направлена в Хабаровск на Амурскую флотилию на практику. Нас распределили на мониторы. Наш «Красный Восток» стоял на Благовещенске, куда мы ночью отправились на поезде. Утром в дороге узнали, что началась война с Японией. «Красный Восток» ушел воевать, мы были поставлены на погрузку снарядов на другие корабли, после чего наше отделение загрузили на монитор «Свердлов». Монитор перебрасывал десанты по реке Сунгари. Мы участвовали во взятии городов: Фугдин, Лахасусу и Саньсин. 3 сентября мы возвратились в Хабаровск и, получив благодарность Сталина и медаль «За победу над Японией», возвратились в училище».
Среди предметов, которые передал Алексей Михайлович в этот раз, особо важное место занимают книги, пополнившие раздел музея «Морская библиотека». На этот раз в библиотеке появятся книги Божаткина Б. «Там, где приспускается флаг», Платонова В.И. «Записки адмирала», Турчина Ф.Ф. «Под флагом Отчизны», из серии военных мемуаров поступили книги Колышкина И.А. «В глубинах полярных морей» и Коржа В.Е. «Запас прочности», военно-морской оперативно-тактический словарь. Дома, в комнате Алексея Михайловича, где боевой ветеран своими руками изготовил книжные шкафы, опоясавшие практически всю небольшую каюту, как шуточно ее называет Алексей Михайлович, и где на стеллажах хранятся бессмертные образцы литературы, бережно и с любовью переплетенные лично капитаном, понимаешь, что такая любовь к книге зародилась в далеком детстве. Вот как вспоминает об этих днях Алексей Михайлович: «Я часто болел, потому вначале слушал то, что мне читали, а потом и сам много читал. От деда сохранилась большая библиотека: Жуковский, Батюшков, Шекспир, Тургенев, «Земля и люди» Реклю (томов двадцать), История России Соловьева, История Петра Великого и различные энциклопедии».
В 2010 году Алексей Михайлович презентовал музею уникальную коллекцию более 100 значков с изображениями кораблей и подводных лодок различных эпох военно-морской истории. В этот раз Алексей Михайлович, узнав о том, что коллекция значков положила начало дальнейшему собирательству мелкой пластики морской тематики, решил подарить музею коллекцию почтовых марок на тему -корабли военно-морского флота России и СССР. Среди кораблей изображенных на марках есть прославленные в боях и исторических событиях парусники «Полтава», «Орел», эскадренные миноносцы, минные заградители, крейсеры, броненосец «Потемкин», большие противолодочные и десантные корабли, морские тральщики.
Среди предметов, которые перекочевали из каюты капитана в музей, есть еще одна уникальная коллекция – собрание старых пластинок 60-х годов ХХ века. Они-то и станут дополнением к подборке пластинок 40-50-х годов прошлого века, переданной Алексеем Михайловичем еще в 2009 году.
Наш музей, фонды которого ежегодно пополняются многочисленными новыми экспонатами, благодарен Алексею Михайловичу за постоянное внимание, поддержку и участие во всех воспитательных и образовательных мероприятиях, проводимых в залах музея.
Здоровья Вам, Алексей Михайлович на многие годы !!!
/Files/photogallery/8/2010-3.JPG Під завісу 2015 року та на початку нового 2016 року Музей Харківського дитячо-юнацького клубу моряків отримав в дар від капітана 1-го рангу Деревлєва Олексія Михайловича унікальні книги, старовинні пластинки і колекцію марок морської тематики. Треба сказати, що Олексій Михайлович найактивніший гість Музею клубу, учасник навчально-виховних заходів та завжди приходить з незвичайними і унікальними подарунками. Ще на зорі початку роботи музею Олексій Михайлович передав у дар свій патефон, який придбав ще в 1945 році, коли був курсантом Тихоокеанського Вищого військово-морського училища. Про події того року, Олексій Михайлович так говорить у своїх спогадах, що зберігаються в архіві музею: «У серпні 1945-го року наша рота була спрямована в Хабаровськ на Амурську флотилію на практику. Нас розподілили на монітори. Наш «Червоний Схід» стояв на Благовєщенську, куди ми вночі вирушили на поїзді. Вранці в дорозі дізналися, що почалася війна з Японією. «Червоний Схід» пішов воювати, ми були поставлені на навантаження снарядів на інші кораблі, після чого наше відділення завантажили на монітор «Свердлов». Монітор перекидав десанти по річці Сунгарі. Ми брали участь у взятті міст: Фугдін, Лахасусу і Саньсін. 3 вересня ми повернулися до Хабаровська і, отримавши подяку Сталіна і медаль «За перемогу над Японією», повернулися в училище ».
/Files/photogallery/8/DSC_0004(1).JPG Серед предметів, які передав Олексій Михайлович цього разу, особливо важливе місце займають книги, що поповнили розділ музею «Морська бібліотека». На цей раз в бібліотеці з'являться книги Божаткіна Б. «Там, де приспускається прапор», Платонова В.І. «Записки адмірала», Турчина Ф.Ф. «Під прапором Вітчизни», із серії військових мемуарів надійшли книги Колишкіна І.А. «У глибинах полярних морів» і Коржа В.Є. «Запас міцності», військово-морський оперативно-тактичний словник. Будинки, в кімнаті Олексія Михайловича, де бойовий ветеран своїми руками виготовив книжкові шафи, оперезаний практично всю невелику каюту, як жартівливо її називає Олексій Михайлович, і де на стелажах зберігаються невмирущі зразки літератури, дбайливо і з любов'ю переплетені особисто капітаном, розумієш, що така любов до книги зародилася в далекому дитинстві. Ось як згадує про ці дні Олексій Михайлович: «Я часто хворів, тому спочатку слухав те, що мені читали, а потім і сам багато читав. Від діда збереглася велика бібліотека: Жуковський, Батюшков, Шекспір, Тургенєв, «Земля і люди» Реклю (томів двадцять), Історія Росії Соловйова, Історія Петра Великого і різні енциклопедії ».

/Files/photogallery/8/DSC_0007(3).JPG У 2010 році Олексій Михайлович презентував музею унікальну колекцію більше 100 значків із зображеннями кораблів і підводних човнів різних епох військово-морської історії. Цього разу Олексій Михайлович, дізнавшись про те, що колекція значків поклало початок подальшому збиранню дрібної пластики морської тематики, вирішив подарувати музею колекцію поштових марок на тему -кораблі військово-морського флоту Росії і СРСР. Серед кораблів зображених на марках є прославлені в боях і історичних подіях вітрильники «Полтава», «Орел», ескадрені міноносці, мінні загороджувачі, крейсери, броненосець «Потьомкін», великі протичовнові і десантні кораблі, морські тральщики.

Серед предметів, які перекочували з каюти капітана в музей, є ще одна унікальна колекція - збори старих пластинок 60-х років ХХ століття. Вони-то і стануть доповненням до добірки пластинок 40-50-х років минулого століття, переданої Олексієм Михайловичем ще в 2009 році.
Наш музей, фонди якого щороку поповнюються численними новими експонатами, вдячний Олексію Михайловичу за постійну увагу, підтримку та участь у всіх виховних та навчальних заходах, що проводяться в залах музею.

Здоров'я Вам, Олексій Михайлович на багато років !!!


Кiлькiсть переглядiв: 177